Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні

Для здійснення другої частини Юра дотримувався найсуворішої конспірації. Він робив вигляд, що йде до клозета в кінці подвір'я. Але, підійшовши, він раптом тихцем проминав дверці і прослизав поза клозет під паркан. Там, у паркані до сусіднього саду, одна дошка трималася тільки на верхньому гвіздку і зовсім вільно відхилялася…

Сусідський сад — то був зовсім інший, чужий світ, і Юра довгий час не міг наважитися ступити на його незнану землю — через нижню рейку старого замшілого паркана. Кілька днів Юра тільки боязко вистромляв туди голову, і серце йому завмирало солодко і полохливо від довколишньої тиші, від остраху і від незрозумілих передчуттів. Сусідський сад був величезний — старі дерева, хащі кущів, зарості бур'яну. Може, в тих хащах і заростях причаїлися дикі звірі, гадюки й слони? Юра мерщій висмикував голову і затулявся дошкою. Але на п'ятий день він таки наважився і проліз. В саду було тихо й спокійно. Дерева стояли високі й урочисті, в тіні кущів була відрадна прохолода, трава була висока, густа й запашна. Високо на верховітті кленів і осик цвірінчали пташки…

Сюди, до сусіднього саду, і зникав Юра для здійснення другої частини плану. Це було щоденно аж до осені.

Об'явилося все це таким чином.

З приводу якогось свята, а може, й без свята — просто так — ІОрина старша сестра з своїми подругами вирішила влаштувати «театр». Юра ніколи не бачив і не чув, що таке «театр». Виявляється, це була прекрасна забавка. Сестра Маруся була вже зовсім не Маруся, а якась собі «принцеса», їй приміряли тюлеву штору з спальні і казали, що це «фата» і «шлейф». Соня Яснополянська, яка жила навпроти, була вже зовсім не Соня, а «паж». Вона одягла братові штанці і сказала, що це «колет». Гімназисти Казя і Владя, які жили в найбільшій кімнаті і звалися «квартирантами», раптом обернулися в «короля» і «придворного». Казя клеїв собі довжелезну, куди більшу, як у папи, бороду, а Владя одягав батьків старий мундир з золотим коміром і на груди ліпив велику паперову зірку. Це було зовсім надзвичайно. «Спектакль» ще мав бути дуже не скоро, аж за два дні, а вже вони з ранку до вечора товклись в усіх кімнатах і «репетирували». Казя, виявляється, був батьком Марусі. Це була явна нісенітниця, бо Марусиним батьком, як і Юриним, був усім відомо хто — папа. Але Юра зразу ж зрозумів, що то тільки так, навмисне. Соня, тобто паж, ставала перед Марусею, тобто «принцесою», навколішки, співала і кричала, що «любить». Владя вибігав з батьковою шпагою і хотів Соню заколоти. Але Маруся падала до ніг батькові, тобто Казі, а не папі, плакала і казала, що вона «кинеться в море». Все це було надзвичайне.