Ставка більша за життя. Частина 2
- Автор: Збых Анджей
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Микола Дуркевич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Ставка більша за життя. Частина 2». Краткое содержание книги:
Одне завдання відповідальніше за друге, але Мочульський, що діє під прибраним ім’ям Ганса Клосса, знаходить у собі силу волі не схибити у ворожому оточенні, вийти переможцем у поєдинках із абвером та гестапо.
Книжка складається з шести новел, в основу яких лягли воєнні події 1943–1944 років. Вони є продовженням однойменного роману польського автора, що виходив у видавництві 1970 року.
— Я розумію, — перебив його Клосс.
— Нічого ви не розумієте. Ми дістали нові дані. Недалеко звідсіля село Пшетока і фільварок з однойменною назвою, що належать якомусь графові Пшетоцькому. Тому я й запитав вас, чи знаєте ви, що в них теж є аристократія. Проте мушу вам сказати, що їхня аристократія — переважно німецького походження.
— Це так, — сказав Клосс, тамуючи внутрішній сміх.
— Ну, не зовсім так, не перебільшуйте, Клосс. Не завжди німецького походження. Так ось, дочка цього Пшетоцького одружилася з Лятошеком. Щось схоже на мезальянс. Граф не підтримував стосунків із зятем, принаймні гак він стверджує. В нас у справі є протокол його допиту, складений ще восени тридцять дев’ятого року. Водночас наша агентура нещодавно встановила, що напередодні вступу наших військ інженер з дружиною були в Пшетоці. Той бовдур, який допитував старого Пшетоцького в жовтні тридцять дев’ятого, навіть не звернув уваги, що подружжя Лятошеків лишило старому свою доньку. Отже, можна припустити, що коли вони наважилися залишити свою дитину, то могли з таким же успіхом залишити й ще щось. Технічна документація, обер-лейтенанте, повинна бути в Пшетоці,
— А обшук зроблено? — запитав Клосс. — А Пшетоцького повторно допитували? — вирішив він до кінця вдавати дурника.
Гофберг піймався на гачок. Це втішило Клосса і навіть обнадіювало.
— Надзвичайна проникливість, Клосс! — Полковник від задоволення аж закліпав очима. — І про вас Райнер ще написав у характеристиці “чудовий, інтелігентний офіцер”! Так ось, послухайте. Якщо треба буде розібрати садибу і перекопати весь маєток — то ми це зробимо! Ви знаєте, що таке технічна документація? Це картонна течка з кількома кресленнями, формулами й обчисленнями. Все це може згоріти за п’ять хвилин. А мені потрібна документація у повній цілості, а не купка попелу. Пшетоцького я завжди можу взяти. А що з того? Я вже довгенько в цій країні і знаю, що мовчати поляки вміють.
— А якщо, — запитав Клосс, — документація знищена?
— Це можливо, — відповів Гофберг. — Але це малоймовірно. Пшетоцький знає, що ця документація надто дорого коштує. Він сподівається, що після війни матиме за неї гроші. Окрім того, якщо зять, навіть нелюбимий, залишив йому документацію на схов, то старий її берегтиме. У них теж є деяке поняття про честь,
— Розумію.
— Добре, що ви починаєте дещо розуміти. Так от, ви поїдете в Пшетоку. Я дам вам сім чоловік, ви особисто поселитесь у палаці. Людей же розмістите десь поблизу.
— Я повинен буду розпочати пошуки?
— Я ще не закінчив. Візьмете з собою всі документи, що стосуються цієї справи, читатимете їх собі там від дошки до дошки — і більше ні за холодну воду. Ви у відпустці. В звичайнісінькій собі відпустці. І ніяких самостійних дій. Житимете там, аж поки я вас не відкличу. Гадаю, що це буде через тиждень. Чекатимете. Ви мене зрозуміли?
— Я повинен там чекати, так?
— Браво, обер-лейтенанте! Проведете собі в кімнату польовий телефон і підтримуватимете зі мною постійний зв’язок. Окрім того, ви переходите в розпорядження спеціального агента, який туди прибуде.
— А як я його впізнаю?
— Він вас упізнає. І зішлеться на мене. Можливо, ви будете йому потрібні, а можливо й ні. Але ви повинні там бути, створювати в домі атмосферу загрози, непевності. Крутіться в усьому будинку, заглядайте в усі його закапелки, але самі нічого не шукайте, бо коли вони щось помітять і знищать документацію, ви заплатите головою. А втім, чого мені жаліти вашу голову?! Взагалі-то, — задумливо промовив він, — треба було б, мабуть, послати туди когось іншого. Але в мене, Клосс, саме нікого немає напохваті. Найкраще було б послати туди жінку. На жаль, це неможливо, — сказав він ніби про себе. І раптом, наче отямившись, запитав звичним тоном: — Ви знаєте, обер-лейтенанте, що такі делікатні справи найкраще доручати жінкам?
— Так точно! — виструнчився Клосс. — Ще одне запитання, пане полковник. Коли я маю виїхати?
— Запам’ятайте собі, — Гофберг аж підвівся, — що мої накази треба виконувати негайно. Вже півгодини внизу вас чекає машина з людьми. Чого ви ще тут стовбичите?
— Хайль Гітлер! — стукнув підборами Клосс. І, повернувшись кругом, вийшов.
Він поволі спускався сходами, тримаючи під пахвою картонну течку з написом “Г-298”. Наказ виїхати негайно до Пшетоки зруйнував усі його плани. Треба було за всяку ціну попередити про це Леона.
Одначе Гофберг не любить, коли зволікають з виконанням його наказів. Хто знає, можливо, він стоїть зараз край вікна й чекає, коли від’їде машина.