Ставка більша за життя. Частина 2
- Автор: Збых Анджей
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Микола Дуркевич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Ставка більша за життя. Частина 2». Краткое содержание книги:
Одне завдання відповідальніше за друге, але Мочульський, що діє під прибраним ім’ям Ганса Клосса, знаходить у собі силу волі не схибити у ворожому оточенні, вийти переможцем у поєдинках із абвером та гестапо.
Книжка складається з шести новел, в основу яких лягли воєнні події 1943–1944 років. Вони є продовженням однойменного роману польського автора, що виходив у видавництві 1970 року.
— Я хочу тобі нагадати, — почав Клосс, — що ти розмовляєш з німецьким офіцером.
Якусь мить Клоссові здавалося, що Мюллер його вдарить; він майже впритул бачив обличчя гестапівця, витріщені очі й кадик. Нарешті Мюллер опанував себе.
— Ви не хочете говорити, — процідив він крізь зуби, наголошуючи на слові “ви”. — Нам уже доводилося мати справу з різними німецькими офіцерами.
— Я не знаю, — спокійно відказав Клосс. — Мені, на жаль, не вдалося цього встановити.
Його спокій і чемність вивели німців з рівноваги.
— Про що йшлося під час зустрічі з адміралом? — запитав Мюллер.
“Отже, вони знають про це”, — подумав Клосс.
— Зателефонуйте, будь ласка, адміралові, — не гаючись, відповів вій.
— Ви глузуєте з нас! — закричав Мюллер. — Ви, певно, ніколи не мали справи з гестапо. Та й не знаєте ще, чи вам вдасться взагалі звідсіля вийти… Я… — він поперхнувся власними погрозами.
“Зараз”, — подумав Клосс. І схопився з стільця. Його крик анітрохи не поступався крикові Мюллера.
— Мені соромно за вас! — загримав Клосс. — Ви поводитеся, як звичайні есесівці! Як ви ставитеся до офіцера, котрий хоче з вами працювати! Як до ворога!
— Ви хочете з нами працювати? — повторив Мюллер. На його обличчі з’явилося здивування. — Може, закурите, обер-лейтенанте?
“Крик діє на них, як холостий постріл”, — подумав Клосс.
— Охоче, — відповів він.
— Давайте поговоримо по-діловому. Сідайте. Чи розмова з адміралом стосувалася й Інгрід Кельд?
Клосс затягся димом. Він почував себе зараз як гравець у покер, що має дві пари і не може їх звірити. У суперника був принаймні фуль.
— І так, і ні, — сказав він.
На обличчі Мюллера з’явилася недовіра.
— Що це означає? — пробурмотів він.
— Адмірал, — поволі говорив Клосс, — дуже хотів би знати, чому вас цікавить Інгрід Кельд. Він вилаяв нас, тобто мене й Шульца, за те, що ми її випустили з рук. Вважав, що її можна було використати.
— Он як! — Важко було зрозуміти з цих слів, чи Мюллер вірить. — Отже, ви вважаєте, що адмірал не знає, де Інгрід Кельд?
— Не знає, — відповів Клосс і подумав: не виключено й те, що одного дня Канаріс продасть його, Клосса. Він, звичайно, не дав би й ламаної копійки за лояльність шефа німецької військової розвідки, але зараз не міг грати інакше.
— Ми все-таки гадали, — мовив Мюллер, — що в абверівців теж рильце в пушку. Викрали в нас прекрасну агентку! — верескнув він, знову втрачаючи контроль над собою. — Бо заздрять моїм успіхам. Канарісові кортить довести фюрерові, що тільки його апарат чогось вартий. Але це йому не вдасться…
— Пане гауптштурмфюрер, — сказав Клосс і знову відчув подих великої гри, — я вчора ввечері був з Інгрід у “Золотому змії”. Бачив, як вона, розмовляла там з якимось молодиком у цивільному… — Гестапівці слухали з величезною увагою, а Клосс снував далі свою химерну оповідь. — Я, певна річ, не надав тоді цьому епізодові ніякого значення, ба, навіть забув про нього і лише сьогодні пізно ввечері якось зіставив цей факт із зникненням Інгрід… (“А якщо Больдт все-таки випустить шведку, отоді я матиму халепу”, — думав він. Та вже після розмови з генералом це навряд чи могло статися). Отже…
— Як виглядав цей чоловік? — закричав Мюллер.
— Високий, з худим, видовженим обличчям. Характерний шрам на щоці. Як у пана Шабе…
Клосс змовк. Мюллер підозріло глянув на свого помічника.
— Я не чув, на жаль, їхньої розмови, але коли проходив повз них, то кілька слів запам’яталися мені: завтра в Потсдамі.
— Чому ви про це нічого не сказали?
— Я ревнував Інгрід. Думав, що йдеться про якесь побачення. Вночі їздив у Потсдам…
— Ага, то ви їздили мотоциклом у Потсдам?
— Авжеж, — відповів Клосс.
— Шабе! — вигукнув Мюллер. — Негайно машину з солдатами і в Потсдам! Ви поїдете з нами?
— Ні. Я хотів би вже вернутися додому, — промовив Клосс. — Гадаю, що на сьогодні з мене вистачить.
Цього Клосс, однак, не сподівався: його завели в гараж у глибині якогось дворища і коли він глянув на їхні обличчя, холодні й рішучі, то зрозумів, що найважче ще попереду. Виходить, чатували на нього неподалік від резиденції гестапо. А потім виринули з пітьми і вхопили його попідруч… Шульц і Штольп. Елегантний Шульц і незграбний ад’ютант Больдта з перебинтованою головою.
— Ви збожеволіли! — сказав Клосс.
Ті мовчки ввели його в гараж і обидва витягли зброю, Клоссів пістолет Шульц сховав собі в кишеню.
— Гансе, — промовив Шульц, — Гансе, наївний чоловіче… Ти гадав, що нас ошукаєш. Я ж тобі казав: сиди собі в “Золотому змії”. Вклепався ти в паскудну історію, голубе…