Паперові солдати

— Адрієн не грає у більярд.

— А у що вона грає?

— У крепс.

Знову пауза. Зате зранку цілий феєрверк ідей:

— Зав’яжи на обручці нитку і непомітно опусти їй за викот сукні.

— Як ти це собі уявляєш? Непомітно залізти дівчині за викот?

— У мене є знайомий фокусник, він тебе навчить.

— А можна щось простіше і пристойніше?

— Поклади у салат.

— І вона його буде облизувати?

— У пляшку з шампанським. Офіціант наливає їй — опля!

— Пляшка закоркована.

— Хай офіціант відкриє і підкладе.

— Обручка не пролізе у горлечко.

Це нагадувало гру у пінг-понг. Арт все подавав і подавав, а Білл відбивав його закручені подачі однією фразою.

— Ти скептик, — сварився Арт. — Як скептик може малювати мультфільми?

Але одного дня він без жодного слова підійшов до Біллового столу, витягнув з кишені шматочок кіноплівки і підпалив його. Целулоїд загорівся високим полум’ям і видав характерне шипіння.

— Ти хочеш спалити студію? — поцікавився Білл.

— Я хочу тебе оженити. Щоб ти нарешті міг зосередитися на творчості.

— Я?

— А хто ж?

— Еге. І для цього ти палиш плівку?

— Точно. Дивися, ми загортаємо твою обручку у кіноплівку. Це символ. Бо ти працюєш у кіно.

— Ну і? — Білл розумів, що це ще не все.

— Кажеш їй, що хочеш показати їй новий мультик, кладеш плівку на стіл, а потім начебто ненавмисне її підпалюєш. Виходить феєрверк, а під ним — обручка.

Білл замислено подивився на друга.

— Феєрверк? Це має спрацювати.

— Геть сумніви! З тебе обручка. Пакування я беру на себе.

Вирішальний день настав за тиждень. З огляду на французьке походження Адрієн Білл запросив її у «Коулс», що славився своїми французькими соусами. Коли він попросив офіціанта принести порожню тарілку і виклав на неї моток плівки, дівчина здивувалася:

— Що це?

— Мій найкращий фільм.

— І як ми його подивимося?

— Зараз побачиш.

Білл потягнув на себе перші кадри, чиркнув сірником, роблячи вигляд, що збирається у його світлі показати щось коханій, тоді ніби з необережності підніс вогонь надто близько до плівки. Все спрацювало так, як і розраховували — целулоїд зайнявся миттєво. Адрієн ахнула від несподіванки. І Білл зрозумів, що справив враження.

Але Беббіт у пориві натхнення, певно, перестарався і накрутив на коробочку з обручкою забагато плівки — за мить полум’я на столі спалахнуло не на жарт, язик його піднявся дюймів на десять, так що Білл навіть почав дмухати, щоб задути його. Та де там — плівка горить швидко і потужно. Запахло димом. Білл безпорадно заозирався, коли раптом офіціант, що опинився поруч, вилив на целулоїдне багаття келих вина, що його ніс клієнтам. Полум’я трохи вгамувалося, і тоді Адрієн з Біллом і собі стали поливати його вином із власних келихів.

Спільними зусиллями пожежу вдалося загасити.

— Містере, чого це вам спало на думку розпалювати багаття? — запитав офіціант.

— Ми ненавмисне, — запевнила Адрієн.

Вона теж була шокована, але вдало приховувала емоції.

— Але за вино вам доведеться заплатити.

Офіціант взявся прибирати зі столу наслідки пожежі, однак Білл зупинив його. Він спробував витягти з недогорілої купи свій подарунок, утім це виявилося справою нелегкою. Врешті, дуючи на обпалені пучки, він видобув з попелу підгорілу і намоклу оксамитову коробочку, відкрив і простягнув Адрієн:

— Ти вийдеш за мене?

— Якщо ти пообіцяєш, що не спалиш наш дім.

І вони поцілувалися, як ніколи до того дня — ніжно та пристрасно.