Чорнильна смерть
- Автор: Функе Корнелия
- Серия: Tintenwelt-Trilogie #3
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-067-3
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорнильна смерть». Краткое содержание книги:
У книжці «Чорнильна кров» це вміння працює в зворотньому напрямку, і Меґі з Мо вписано до нечувано лихого чорнильного світу.
І от нарешті у «Чорнильній смерті» головні герої змушені жити у вигаданому світі, сповненому викликів і небезпек, позаяк сюжет розгортається злощасно. Здається, що вони назавжди загубилися поміж обкладинками. Та з'являється надія на визволення. Але за умови, що Меґі і Мо зможуть переписати минулі помилки й укласти небезпечну угоду зі смертю.
Мо підвівся на превелику силу.
— Навіщо? — запитав він, підсувуючи Свистунові книжку з чистими сторінками. — Твій пан уже не потребує другої книжки. Тільки тому приходила сюди біла жінка. Я написав три слова. Сам подивися. Змієголов мертвий.
Свистун прикипів очима до кривавої обкладинки. Потім зиркнув на стіл, під яким сидів навпочіпки Якопо, мов мала перелякана тварина.
— Справді? — промовив він і дістав меча з піхов. — Що ж, я теж не від того, щоб мати безсмертя. Тож, як я й казав: ставай до роботи!
Солдати зашепотілися.
— Тихо! — звелів їм Свистун і показав рукою в рукавичці на одного з них. — Ти. Піди до Змієголова і скажи йому, мовляв, Сойка стверджує, ніби він мертвий.
Солдат заквапився вийти. Решта дивилися на нього переляканими очима. Свистун приставив до грудей Мо вістря меча:
— Ти ще й досі не працюєш!
Мо з ножем у руці відхилився якомога далі назад, кайдани забряжчали й напнулися.
— Більше ніякої книжки не буде. Жодної з чистими сторінками. Якопо! Тікай звідси. Біжи до матері. Скажи їй, що все буде гаразд.
Якопо виліз з-під столу й побіг. Свистун навіть не глянув йому вслід.
— Коли в Змієголова народився син, я порадив йому спровадити на той світ малого байстрюка Козимо, — проказав він і подивився на книжку з чистими сторінками. — Але він і слухати не хотів. Дурень.
Солдат, якого Свистун посилав до Змієголова, повернувся до темної зали, насилу зводячи дух.
— Сойка сказав правду! — відсапуючись, видушив він. — Змієголов помер. Білі жінки скрізь.
Решта солдатів опустили арбалети.
— Пане, дозвольте нам повернутися до Омбри! — благав один з них. — Цей замок зачарований. Сойку можна взяти з собою.
— Чудова ідея! — засміявся Свистун.
Ні.
Реза ще раз пурхнула йому в обличчя і стерла дзьобом посмішку з його вуст. Це зробила пташка — чи, може, вона? Вона чула, як скрикнув Мо, коли Свистун мечем замахнувся на неї. Лезо глибоко врізалось їй у крило. Реза впала — і раптом знову набула людської постаті, наче Свистун вирізав із неї пташку. Свистун, не ймучи віри очам, вирячився на неї, та, коли підняв меч, Мо глибоко устромив ножа йому в груди крізь коштовне вбрання, в яке так полюбляв одягатися його ворог. Як здивовано він, умираючи, дивився на Мо.
Але його солдати були ще тут. Мо забрав у Свистуна меч і відігнав їх назад, далі від ластівки. Та їх було багато, а Мо й далі був прикутий до столу. Невдовзі все забризкала кров — його груди, руки і плечі. Чи та кров його?
Солдати б убили його, а Реза знову була б змушена тільки спостерігати, як уже не раз у цьому сюжеті. Але кайдани раптом розбив вогонь, перед Мо, захищаючи його, постав Вогнерукий із куницею на плечі. Поряд із ним стояв Якопо, чиє обличчя дуже скидалося на статую його небіжчика батька.
— Вона теж мертва? — почула Реза, як запитує Якопо, тимчасом як солдати з криком тікали від вогню.
— Ні, — почула вона відповідь Вогнерукого. — Тільки рука поранена.
— Таж вона була пташка! — здивувався Якопо.
— Так, — пролунав уже голос Мо. — Хіба це все не схоже на добру оповідку?
У великій залі раптом запанувала тиша. Вже ніякої боротьби, ніяких криків, тільки потріскував і розмовляв із Вогнеруким вогонь.
Мо став навколішки коло Рези, кров була всюди, проте він живий, а вона знову мала руку, щоб торкнутися його. І все було гаразд.
Не та карта
Як Орфей, я граю
Смерть на струнах життя.