Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Серед загальних засад Конституція України прямо визначила, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Чинні міжнародні договори є частиною національного законодавства. Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності й господарювання. Всі суб’єкти права власності рівні перед законом. Обов’язком держави є забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, збереження генофонду Українського народу. Держава гарантує свободу політичної діяльності. Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, а правовий порядок — на законі, при цьому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На додаток до цих засадничих положень Конституція України встановила загальні підвалини для реалізації політичних, громадянських і соціально-економічних прав і свобод та прямо закріпила право кожного на судовий захист. Основний Закон створив якісну правову платформу з визначеними орієнтирами для становлення та утвердження на демократичних принципах в країні незалежної судової влади.

Слід підкреслити, що національний правопорядок у галузі юстиції та прав людини здобув конституційну гарантію і у формі обов’язкового правового регулювання лише у формі закону. Так, згідно зі ст. 92 Конституції України виключно законами визначаються як права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, так і судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи та інші питання організації та функціонування системи правосуддя, що автоматично не допускає внормування цих сфер підзаконними нормативними актами, зокрема відомчими наказами, інструкціями та положеннями.

У розвиток принципу поділу влади, згідно з яким суд має діяти як самостійна та незалежна владна гілка, Основний Закон прямо встановив, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України усіма органами влади, підприємствами, установами, організаціями, громадянами та їх об’єднаннями. З огляду на досвід квазісудових репресій 30-50-х рр. XX ст., за конституційними нормами прямо заборонено створення надзвичайних судів, визнано недопустимим делегування функцій судів будь-яким стороннім інституціям, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами. Рядом конституційних положень прямо передбачено безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.