Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Конституційний Договір у ст. З підтвердив принцип поділу влади, а в розділі V Суди України визначив загальні засади організації та функціонування судової системи країни. Зокрема, ст. 36 передбачалося, що судову владу в Україні здійснюють виключно суди; Конституційний Суд України, загальні та арбітражні суди складають судову систему України. Статті 37 і 40 закріплювали незалежність та недоторканність суддів. Будь-яке втручання у здійснення правосуддя заборонялось. Не допускалося створення надзвичайних або особливих судів у мирний час. Порядок створення та діяльності таких судів у воєнний час підлягав урегулюванню на рівні закону (ст. 39). Конституційний Суд України визнавався незалежним органом судової влади, який забезпечує відповідність законів, інших нормативних актів законодавчої і виконавчої влади Конституції України, охорону конституційних прав і свобод людини і громадянина (ст. 38). Ст. 41 визначала, що судовий нагляд за законністю судових рішень загальних і арбітражних судів здійснюється відповідно Верховним Судом України та Вищим арбітражним судом України. Судді всіх судів, крім суддів Верховного Суду України, Вищого арбітражного суду України та Конституційного Суду України, мали призначатися Президентом України за поданням Міністерства юстиції України, погодженим відповідно з Верховним Судом України і Вищим арбітражним судом України.

На початку 1996 р. у правовій системі України набула актуальності проблематика забезпечення незалежності суддів, що відобразилось у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. № 4 Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів[1074]. Вища судова інстанція звернула увагу на недоліки в реалізації цього принципу і на обов’язковість неухильного виконання вимог законодавства про статус суддів.

26 вересня 1995 р. у Страсбурзі Парламентська Асамблея Ради Європи схвалила Висновок № 190 (1995) щодо вступу України до Ради Європи[1075], в якому констатувався значний прогрес нашої країни у конституційному процесі, а також визнавались реалістичними взяті Україною на себе зобов’язання щодо невідкладного прийняття нової Конституції, рамкового документа про правову та судову реформи, нових кодексів у сфері кримінальної та цивільної юстиції; зміни ролі та функцій прокуратури; перепідпорядкування Міністерству юстиції пенітенціарної системи; запровадження гарантій незалежності судової влади як у процедурах призначення суддів, так і під час перебування їх на посадах; введення в дію конституційної юстиції; підписання та ратифікації ряду Європейських Конвенцій тощо.