Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна

— Скоріш за все фантоми, такі ж, як ми з тобою, із завданням щось рознюхати, щось розвідати. Ти добре володієш клинком?

— Не хочу здатися нескромним, але так. Якщо цього не досить, я також вивчав і Мистецтва.

— Їх можна дістати сталевим лезом, хоч і витікає з них не кров, а полум’я. Тепер ти можеш наказати Лабіринту перенести тебе за його межі. Я приєднаюся до тебе за кілька хвилин і покажу, де зберігається зброя та інші припаси. Мені треба вирушити в невеличку подорож, і я хотів би залишити тебе на варті.

— Ясна річ, — сказав Люк. — А ти що робитимеш, Мерлю?

— Мені треба повернутися до Дворів. Маю пообідати разом з матусею, а потім бути присутнім на похороні Свейвілла.

— Цілком можливо, він не зуміє відправити тебе просто до Дворів, — сказав Корвін. — Це занадто близько до Лоґрусу. Але ти щось вигадаєш за його допомогою, чи він вигадає завдяки тобі. А як там Дара?

— Я давно не бачився з нею довше, ніж кілька хвилин, — відповів я. — Вона все така ж категорична, самовпевнена та занадто турботлива там, де йдеться про мене. У мене склалося враження, що вона може бути втягнута в місцеві політичні інтриги, а також у стосунки між Дворами та Амбером.

Люк на мить заплющив очі й зник. Трохи згодом я помітив його біля машини Поллі Джексон. Він відчинив дверцята, ковзнув на сидіння поруч із водієм, нахилився й узявся щось там вертіти. Ще за мить до мене долетіла музика з радіоприймача.

— Схоже на неї, — промовив Корвін. — Знаєш, я ніколи її не розумів. Вона з’явилася нізвідкіля, коли у мене в житті був дуже дивний період, брехала мені, ми стали коханцями, вона пройшла Лабіринтом в Амбері й зникла. Усе це було наче химерний сон. Безсумнівно, вона мене використовувала. Упродовж багатьох років я припускав, що її метою було лише дізнатися більше про Лабіринт та підібратися до нього. Але тепер у мене з’явилося багато часу для роздумів, і я вже невпевнений, що справа була в цьому.

— Овва! — сказав я. — А в чому ж тоді?

— В тобі, — відказав він. — Я все сильніше схиляюся до думки, що її справжнім бажанням було народити сина чи доньку, у чиїх жилах текла б амберська кров.

Я відчув, як увесь похолов. Невже я з’явився на світ внаслідок бездушного розрахунку? А почуття, а пристрасть? То моє народження спланували, мене замислили, бо я мав послужити досягненню певної надзвичайної мети? Такий поворот мені аж ніяк не подобався. Це змушувало мене почуватися так, як має почуватися Колесо-Привид: продуктом моєї уяви та мого інтелекту, ретельно обміркованим, створеним для перевірки конструкторських ідей, які можуть народитися в голові лише амберита. Але він називав мене «тато». І, схоже, дійсно любив. Безглуздя, але я й сам починав відчувати до нього ірраціональну прихильність. Може, це ще й тому, що ми з ним більш схожі, ніж я це досі уявляв?

— Чому? — запитав я. — Чому для неї було так важливо мене народити?

— Можу тільки пригадати її останні слова, після того, як вона пройшла Лабіринт, обернувшись у процесі на демона. «Амбер, — сказала вона, — буде зруйнований». Після цього вона зникла.

Мене всього вже трясло. Висновки з цього просилися такі невтішні, що мені хотілося розплакатися, заснути або напитися. Що завгодно, аби не думати про це хоч хвилину.

— Ти гадаєш, моє народження могло бути частиною довгострокового плану знищення Амбера? — запитав я.

— Могло, — промовив він. — Може, я й помиляюся, малий. Я можу цілковито помилятися, і в такому разі я прошу пробачити мене за те, що я тебе так засмутив. З іншого боку, я б вчинив неправильно, якби не поділився з тобою тим, що мені здається вірогідним.

Я потер скроні, лоб, очі.

— Що мені робити? — сказав я, помовчавши. — Я не хочу допомагати руйнувати Амбер.

На якусь коротку мить він притиснув мене до себе й сказав:

— Не має значення, хто ти такий, не має значення, що з тобою зробили — рано чи пізно настане мить, коли ти зможеш зробити власний вибір. Ти більше, ніж сума частин, з яких складаєшся, Мерліне. Неважливо, з чим пов’язане твоє народження і що відбувалося у твоєму житті досі; ти маєш очі, і голову на плечах, і власні критерії. Не дозволяй нікому обводити тебе круг пальця, навіть мені. А коли час прийде, якщо він прийде, сто разів переконайся, що вибір, який ти робиш, — твій власний. І тоді все, що було раніш, не вартуватиме й зламаного шеляга.