Сестри Річинські. (Книга перша)
- Автор: Вильде Ирина
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Сестри Річинські. (Книга перша)». Краткое содержание книги:
Незабаром увійшов Суліман і холодно запросив Безбородька до сусідньої кімнати. Жінки там уже не було. Тільки приємний запах жасмину свідчив про її недавню присутність. Безбородька це здивувало тим більше, що він не бачив дверей, якими мала вийти жінка.
— Прошу сідати, пане докторе… То з-за самих грошей прийшли?.. Шкода, що пан доктор трудились. Справу вже полагоджено.
— Яку справу? — запитав прикро вражений Безбородько.
Суліман подивився на Безбородька з-під примружених вій. Безбородько вперше звернув увагу, що Суліман має оригінальне обличчя. Складалось воно з безлічі простих ліній, що заломлювались під прямими кутами, справляючи враження різьби кубістичного напряму.
«Цей, напевно, не хворіє на сентименти», — подумав Безбородько.
Суліман відповів з іронією, яка позначалась навіть не в інтонації голосу, а в порухові вуст:
— Ну, та справа… що привела пана доктора аж на нашу смердячу Кінську…
Безбородько оглянувся, де б покласти лікарську валізочку, що її досі весь час тримав у руках.
— Пан доктор від пацієнтів? Хто ж то захворів на Кінській?
Безбородько не відповів. Іронія Сулімана була занадто вже грубою.
— Я вас не розумію, Сулімане, що то за натяки? Що то за справа?
Суліман усміхнувся кутиком рота. Він, не пропонуючи Безбородькові, вийняв з портсигара папіроску і закурив. Простягнувши ноги, хвилину сидів непорушно, наче відпочиваючи.
— Ну… ну… — заговорив охоче. — Пан доктор уже зовсім так, ніби вже належить до родини каноніка Річинського… такі делікатні зробились…
Безбородько потемнів на обличчі. Зухвальство маклера переступало межі пристойності.
— Суліман, — сказав Безбородько похмуро, — ви забуваєтесь…
Суліман випустив дим з уст і стежив за кільцями, що розпливались в повітрі.
— Чого я маю забуватись? — запитав флегматично. — В моєму фаху, пане докторе, це недозволене. Я вам скажу щось інше. Перед хвилиною була в мене одна дама і відійшла з плачем. Дама, пане докторе, що називається. Півроку тому я давав їй одну добру раду, а вона не послухала мене. Вона вважала, що я — єврей, маклер, а вона — дама з товариства. А тепер приходить до мене з плачем і… насамперед офірує мені свою честь, а кінець кінцем, — Суліман прищулив одне око, — навіть своє тіло, а мені потрібна застава… Пан доктор розуміють?
— То, значить, ви мені теж радите. Чи так, Суліман?
— Тут запізно радити, пане докторе. Що значить — радити? У вашому становищі треба відразу приступати до діла…
— І що ви зробили для мене? — спитав по-друному Безбородько.
— Я нічого не зробив, я сказав тільки їм, пан доктор догадуються кому: майте терпець, люди. Пан доктор Безбородько за три тижні від цієї неділі бере шлюб з панною Річинською.
Кров ударила Безбородькові до голови, аж зашуміло в ухах.
— Слухайте, Сулімане, — промовив він голосом, хрипким від внутрішнього обурення, що бушувало в ньому, — мені здається, що ви собі вже занадто дозволяєте. Термін мого вінчання вирішуватиму я. Зрозуміло, пане Сулімане? Я, а не ви!
— Пощо пан доктор псують собі кров, коли пан доктор знають, що інакше не може бути? Адже прискорення одруження — це єдиний рятунок для пана доктора, такий рік на мене! Чи я ворог панові докторові? Чи, може, я ворог панству Річинським?
В останньому реченні Сулімана прозвучала нотка дивної теплоти, що не вперше западала у вухо Безбородькові.
— Таж у домі Річинських жалоба, — сказав по хвилині і з безпорадним довір'ям подивився на Сулімана.
А, чорт! Знову вірив цій людині.
— Жалоба. Для тих, хто хоче танцювати. На тихе вінчання жалоба не простирається. Сьогодні маємо середу, — говорив, ніби думав уголос, — а в неділю вже може йти перша оповідь…
Безбородькові знову здалась підозрілою ревність, з якою Суліман заходився коло справи.
— Що це ви, Суліман, так квапитесь мене оженити? — засміявся вимушено. — А самі… чому, власне, ви не женитесь удруге? У вашій вірі допускаються розводи… Скільки вам років? Буде тридцять? — запитав нещиро, бо вважав Сулімана за старішого.
— Тридцять і вісім, пане докторе. Пан доктор питають, чому я не женюсь? То я панові докторові скажу по щирості: та, що я її люблю, не піде за мене, а до тієї, що мене хотіла б, не тягне…
— Як то? — запитав Безбородько з сороміцьким муркотом. — То ви такий хусит[161] що взагалі без кубіти обходитесь?
Суліман знітився.
— Що значить — обходжусь? Обходжусь… не обходжусь… але все воно… без любові… гидко якось. Мені тяжко, — не докінчив і зніяковів, як хлопчак.
161
Тут: правовірний єврей (прихильник хуситизму — релігійно-містичної секти).