Сестри Річинські. (Книга перша)

— Що то має значити, Щварц? Як ви сміли прилізти аж сюди? Таж вас кожна дитина знає… Що собі подумає про мене моя господиня, пані Бровко? Ви знаєте, що ви зіпсували мені репутацію? Га? — він не кричав (пані Бровко ж за стіною), а сичав, то прискаючи до маклера, то знову ніби втікаючи від нього.

Шварц дивився на Безбородька слізливими очима і тільки похитував головою.

— Чого ви, власне, хочете від мене, Шварц? — нарешті більш спокійно заговорив Безбородько.

Єврей посміхнувся болісно:

— Як пан доктор можуть навіть щось таке питати? Що я хочу? Що я можу хотіти від такого пана? Я не хочу нічого… Я хочу тільки назад свої сто злотих. Пан доктор позичили їх на два дні, і тому я дав їх без векселя… А тим часом минає вже другий місяць, а пан доктор навіть не ласкаві показатись. В мене жінка захворіла…

— Лишіть свою адресу, то загляну до вас, — Безбородько кинув тоном, що не допускає заперечень. Йому спало на думку, що, можливо, ті сто злотих сплатить Шварцові лікарськими візитами.

— Пощо пан доктор мають турбуватись? Її вже не такі лікарі, я дуже перепрошую, оглядали. Їй треба виїхати до Моршина, а більше їй нічого не треба. Я просив би, щоб пан доктор повернули мені борг… Я вже не хочу процента…

Безбородька розізлила така зовнішня безпомічність маклера.

— Слухайте, Шварц, який дідько казав вам на біржу пхатись? Та з вас такий маклер, як з клоччя батіг!

Шварц винувато звів ліве плече:

— Пан доктор правду кажуть. Моя Гітля те саме мені говорить: але то так, пане докторе, мій прадід був маклером, дід був маклером, тато теж — чим же я мав бути, як не маклером? Але бог добрий, якось так дає, що лише з порядними людьми маю справу… З паном доктором, я дуже перепрошую, перший такий неприємний випадок…

Безбородька розсмішила така наївна безпосередність.

— Слухайте, Шварц, я ваші гроші віддам з процентом.

— Я не хочу процента, пане докторе, — замахав руками Шварц, який передчував, що знову заноситься на зволікання, — я хочу тільки своїх голих сто злотих.

— Дістанете сто злотих і процент, — сказав авторитетно Безбородько, — але мусите ще трохи зачекати.

— Ой пане докторе, не говоріть таке! Що значить — зачекати? Як довго можна чекати, коли чоловік на гвалт потребує грошей?

Шварц не зводив з Безбородька благальних очей.

— Що робити мені з вами, Шварц? — запитав його Безбородько, ніби радився з Шварцом про нього самого. — Хочете поручителя? — додав тільки, аби виграти час і придумати щось інше: наперед знав, що це виключено. Не стане ж він у цю справу ще й третього вплутувати.

— Так, — вхопився за слово Шварц, — хай буде поручитель. Тільки, пане докторе, я дуже перепрошую, але хай це буде… від нашої віри. Я не скажу, що наші — то вже самі порядні, але ви знаєте, як то кажуть, свій коли не заплаче, то бодай скривиться.

— А кого ж я знаю від вашої віри? — спалахнув Безбородько, якому слова маклера видались надто зухвалими.

Шварц подивився на Безбородька і для чогось погладив себе рукою по грудях.