Чаклун та сфера. Темна вежа IV
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0159-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чаклун та сфера. Темна вежа IV». Краткое содержание книги:
— Сама по собі зрада — не надто доступне простому народові поняття, навіть якщо народ напідпитку, а підбурювачів купила Асоціація конярів. А от убивство… улюбленого мера…
Шокований, Діпейп перевів погляд на мерову сестру.
— Це буде тяжка втрата, — зітхнула вона. — Я буду настільки засмучена, що сама очолю той набрід.
І тут Діпейп нарешті дотумкав, що так приваблювало в ній Джонаса: ця жінка була не менш холоднокровна, ніж сам Джонас.
— Ще одне, — сказав Латіґо. — Для зберігання вам доправили річ, яка належить Доброму Чоловікові. Одну скляну кулю.
Джонас ствердно кивнув.
— Так, справді. Гарна дрібничка.
— Наскільки мені відомо, ви залишили її в місцевої bruja.[24]
— Так.
— Заберіть її. Якомога скоріш.
— Не вчи дідуся пити яйця, — трохи роздратовано відрізав Джонас. — Я чекаю, коли ми нарешті впіймаємо шмаркачів.
— А ви бачили її, сей Латіґо? — згоряючи від цікавості, пробурмотів Рейнолдз.
— Зблизька — ні. Але я бачив тих, хто в неї зазирав, — Латіґо помовчав. — Один такий з’їхав з глузду, його довелося пристрелити. Людину в такому стані я бачив перед тим лише одного разу, тридцять років тому, на краю великої пустелі. То був поселенець, якого вкусив скажений койот.
— Слава Черепасі, — пробурмотів Рейнолдз і тричі постукав себе по горлу. Він боявся сказу.
— Якщо магічна веселка оволодіє тобою, ти вже нікого не прославлятимеш, — похмуро сказав Латіґо і знову повернувся до Джонаса. — Віднімати кристал доведеться з більшою пересторогою, ніж тоді, коли ви його віддавали. Швидше за все, стара відьма вже під його чарами.
— Я збираюся відрядити Раймера й Ейвері. Ейвері тюхтій, але Раймер міцний горішок.
— Боюся, тобі це не вдасться, — сказав Латіґо.
— Та невже? — Джонас стис руку на стегні Корал і неприємно вишкірився до Латіґо. — Може, поясните своєму відданому слузі, чому?
Але цього разу відповіла Корал.
— Тому що в той час, коли треба буде забирати частку чаклунської веселки, що зберігається в Реї, канцлер складе моєму братикові компанію в його подорожі на той світ.
— Що вона таке городить, Елдреде? — спитав Діпейп.
— Що Раймер теж помре, — сказав Джонас і розплився в посмішці. — Ще один тяжкий злочин на совісті гидких шпигунів Фарсона.
Корал мило всміхнулася на знак згоди, стисла Джонасову руку на своєму стегні, а тоді пересунула її вище і знову заходилася в’язати.
Хоча дівчина була й молоденька, проте заміжня.
Хоча хлопець був і вродливий, проте неврівноважений.
Однієї ночі вона зустрілася з ним у безлюдній місцині та повідомила, що їхньому коханню край, хоч і було воно солодким. Він заявив, що воно не могло скінчитися, бо було написано їм на роду. Дівчина відповіла, що написане могли стерти. Мабуть, він розплакався. Можливо, вона розсміялася — від нервів швидше за все. Та хай якою була причина, час для сміху вона обрала дуже невдало. Він узяв камінь і проломив їй череп. А прийшовши до тями й побачивши, що накоїв, сів на землю, прихилившись спиною до гранітної плити, поклав її нещасну проломлену голову собі на коліна й під здивованим поглядом сови, що сиділа на дереві неподалік, перерізав собі горло. Він помер, вкриваючи її обличчя поцілунками. Так їх і знайшли — з вустами, міцно злитими в поцілунку і запечатаними кров’ю.
Давня, як світ історія. У кожному маленькому містечку є свій варіант. Місцем, де їх знайшли, зазвичай стає місцева стежина, де зустрічаються закохані, безлюдний берег річки чи міський цвинтар. Щойно подробиці того, що сталося насправді, буде затерто й вони достатньо обростуть вигадкою, щоб історія задовольняла вимогам несамовитих романтиків, про неї починають складати пісні. Співають їх здебільшого спраглі цнотливиці, які погано грають на гітарі чи мандоліні і не потрапляють у лад. У приспівах зазвичай сльози течуть рікою.
Гембрійський варіант цієї химерної історії розповідав про двох закоханих, яких звали Роберт і Франческа. Це сталося в стародавні часи, коли світ ще не зрушив з місця. Місцем імовірного вбивства-самогубства був гембрійський цвинтар, каменем, яким розкраяли голову Франчесці, був надгробний, а гранітною плитою, що на неї похилився Роберт, перерізавши собі горло, виявився родинний мавзолей Торінів. (Надто сумнівно, щоби п’ять поколінь тому в Гембрі чи Меджисі жили Торіни, але народні перекази — це зазвичай римована брехня, і більш нічого.)
Правда це чи брехня, ходили чутки, що на цвинтарі бачили привиди коханців, які (за словами очевидців) блукали, тримаючись за руки, серед могил, з ніг до голови заюшені кров’ю. Вигляд у них був сумний. Тож ніхто не потикався вночі на цвинтар, і саме тут могли безперешкодно зустрітися Роланд, Катберт, Алан і Сюзен.
24
Bruja — відьма (ісп.).