Чаклун та сфера. Темна вежа IV
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0159-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чаклун та сфера. Темна вежа IV». Краткое содержание книги:
Вона перелізла через огорожу балкона, спритно спустившись виноградною лозою, що плелася північною стіною будинку, і вийшла через хвіртку для слуг. Там на неї вже чекав Роланд. Через дві хвилини теплої зустрічі, до яких ми з вами не маємо жодного відношення, вони вдвох сіли на Вітра і поїхали на цвинтар, де, згоряючи від нетерпіння й сподівань, вже чекали Катберт і Алан.
Сюзен поглянула спершу на спокійного блондина з круглим обличчям, якого насправді звали не Річард Стокворт, а Алан Джонас. Потім на іншого — з його боку вона відчувала певні сумніви щодо своєї особи, можливо, навіть гнів. Катберт Олґуд — так його звали.
Вони сиділи поряд на надгробному камені, який уже давно впав на землю і заріс плющем. Їхні ступні майже поглинула невеличка пелена туману. Сюзен спустилася з Вітра і повільно рушила до них. Вони підхопилися. Алан вклонився так, як це робили у Внутрішніх бароніях: виставив ногу, зафіксував коліно, встромив п’яту в землю.
— Леді, — сказав він. — Довгих днів…
Другий став із ним поряд. Стрункий і чорнявий. Його можна було б вважати вродливим, якби обличчя не здавалося таким напруженим. А от його темні очі справді були дуже гарні.
— …і приємних ночей, — закінчив Катберт, повторюючи уклін Алана. Ці двоє мали такий кумедний вигляд, що нагадували придворних на смішних ярмаркових картинках. І Сюзен, не стримавшись, розсміялася. Потім присіла в глибокому реверансі, вдаючи, що притримує руками спідницю, якої не було. — І вам того самого, тільки вдвічі більше, джентльмени.
Після цього вони просто споглядали одне одного — троє молодих людей, які не знали, з чого почати розмову. Роланд не допомагав, а просто сидів на коні й уважно спостерігав.
Сюзен обережно зробила крок вперед. Вона вже не сміялася. Тільки ямочки лишилися на щоках, а очі дивилися тривожно.
— Маю надію, що ви не сердитесь на мене, — сказала вона. — Якби ви мене ненавиділи, я б зрозуміла. Я порушила ваші плани, стала між вами трьома. Але я нічого не могла вдіяти, — вона підняла руки, які досі тримала по швах, і простягнула їх Аланові й Катберту долонями догори. — Я кохаю його.
— Ми не сердимося на тебе, — сказав Алан. — Правда, Берте?
Тривалу мить Катберт мовчав і дивився кудись понад плечем Сюзен, наче вивчаючи поглядом новий Місяць-Демон. У Сюзен завмерло серце. А тоді його погляд повернувся до неї, і він так лагідно всміхнувся, що в неї в голові кометою промайнула дивна, проте чітка думка (починалася вона так: «Якби першим я зустріла його…»).
— Любов Роланда — моя любов, — сказав Катберт, взяв її за руки і витягнув уперед, щоб вона стала між ним і Аланом, як сестра між двома братами. — Бо ми з ним товаришуємо з пелюшок і будемо друзями, допоки один з нас не піде на ту галявину, де закінчується земний шлях, — і він по-дитячому розплився в усмішці. — Судячи з того, як усе просувається, може бути, що на галявину ми підемо разом.
— До того ж скоро, — додав Алан.
— Доти, — закінчила Сюзен Дельґадо, — доки моя тітка Корделія не стане нашою дуеньєю.
— Ми ка-тет, — сказав Роланд. — Нас декілька, проте ми одне ціле.
Він обвів поглядом кожного по черзі й не побачив у їхніх очах незгоди. Вони пішли до мавзолею. З кожним видихом із рота й ніздрів виривалася пара. Роланд присів навпочіпки, дивлячись на своїх співрозмовників, що посідали рядком на кам’яній лаві для роздумів, обабіч якої стояли скелетоподібні сухі букети в кам’яних вазах. Підлогу було встелено пелюстками мертвих троянд. Майже несвідомо Катберт і Алан обійняли Сюзен, сидячи по обидва боки від неї. І знову Роланд подумав про сестру і двох братів-захисників.
— Ми стали сильнішими, — сказав Алан. — Я це відчуваю.
— Я теж, — докинув Катберт і роззирнувся навколо. — Гарне місце для зустрічі. Особливо для такого ка-тету, як наш.
Роланд не всміхнувся: дотепність ніколи не належала до його сильних сторін.
— Поговорімо про те, що відбувається в Гембрі, — сказав він. — А потім обговоримо найближче майбутнє.
— Розумієш, нас відрядили сюди не з місією, — пояснив Алан, звертаючись до Сюзен. Просто наші батьки відіслали нас подалі від небезпеки, от і все. Роланд наразився на ворожість чоловіка, який, схоже, є спільником Джона Фарсона…
— «Наразився на ворожість», — сказав Катберт. — Гарна фраза. Небанальна. Я запам’ятаю і використаю за першої ж нагоди і за другої теж.
— Вгамуйся, — сказав Роланд. — Я не маю жодного бажання просидіти тут цілу ніч.
— Благаю прощення, о Великий, — сказав Катберт, але в очах у нього застрибали бісики, тож видно було, що він ані крихти не кається.