Феномен Фенікса
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ФІТОСОЦІОЦЕНТР
- ISBN: 966-525-569-Х
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Феномен Фенікса». Краткое содержание книги:
У книзі також вміщено низку фантастичних повістей та оповідань, серед яких «Особлива місія мадам Крижанівської», «Подорож після смерті», «Інтерв’ю на Чорториї», «Ліліт — птиця нічної грішної любові» (вперше так детально розповідається про біблійну попередницю Єви, першу дружину Адама) та інші пригодницькі, містичні речі, гостросюжетні, із своєрідним поглядом письменника на різні загадкові явища, про таємниці людської душі і світу, що нас оточує.
«Ні, бо я не відаю, що таке воля».
Подивувалася Віта такій відповіді — що птах не знав, що таке воля. (Як згодом виявиться, той боривітер говорив правду, адже народився він) «З яєчка вилупився» — скаже він точніше) і виріс у клітці.
Віта ще запитала:
«І без неба тобі не сумно?»
«Ні, — все так же байдуже (хоча здається, що все ж таки з сумом) птах відповів. — Я не знаю, що таке небо, адже над головою в мене завжди стеля».
Ось яка розмова відбулася в дівчини з птахом.
Почувши про таке, я не полінився завітати до пересувного звіринця (в нашому містечку він перебував вже останні дні і де він зараз, я не відаю). А завітавши, довго стояв біля клітки, затягнутої дрібною металевою сіткою, у ній на пеньку і сидів він. Сокіл. Або ще — боривітер. Кращий сокіл у роду соколів. Неперевершений літун, який може змагатися — і змагається — з вітром піднебесним, і — перемагає його. Якому на волі й грозовий буревій ніпочім. (Сказано ж бо: називають його боривітром тому, що він може стояти в повітрі навіть проти вітру). Буревії над степовими просторами — його стихія, і його батьківщина.
Я стояв і дивився на птаха в клітці (він мене мовби й не завбачав, а поговорити з ним я не міг, бо на відміну від Віти Корольової не знав його химерно— вигадливої мови) і не міг збагнути, що переді мною і справді той сокіл-боривітер, який не знає, що таке небо (адже в клітці над ним завжди нависає стеля) і не відає, що таке воля…
Як не відає й що таке вітер, той вітер-вітрище, що його йому треба було перемагати.
Як і зовсім мені стало тяжко та гнітюче — пішов геть.
А другодні мандрівний звіринець знявся й поїхав з нашого містечка кудись в інші краї і більше у нас не з’являвся. Городяни швидко й забули про нього. І я, здається, теж забув. Ось тільки сокіл той, боривітер, у клітці, з яким розмовляла Віта Корольова чомусь мені не забувався. Як і його тісна, напівтемна клітка, затягнута дрібною металевою сіткою і заперта на великий замок…
Ні, ні, та й нині я згадую того боривітра. А згадуючи його, задумаюсь, і чомусь неодмінно про своє життя-буття. Чи ж на волі я до цього жив?
Чи небо наді мною завжди було, високе й дзвінке, а чи, може, стеля?
Але хто мені про те скаже?
УРМАТ БЕК З ВЕЛИКОГО КАВКАЗУ
Коли у небуття і ймення наше кане,
Не згасне сонечко у небі полум’яне.
Нас не було, та світ не був від того гірший,
Він не погіршиться й тоді, як нас не стане.