![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
Рудан вклоняється належним чином, отримує у відповідь кивок, сповнений холодної ввічливості, і проходить далі… Зараз він вийде на дорогу біля сріблястих кленів і рушить доріжкою вниз… Додому…
Ох, як болить усе… І спина, і сідалище… Важка рука у Даркана Логіна… Тому і пішки йде Рудан, бо сісти на коня не в змозі… Батечко… Простосердий бородатий дурень… Ну нічого… Якщо Рудану все таки пощастить з отими моанцями з посланництва, він начхає на свого татка-неотесу. І нехай пан Даркан не стає на дорозі сину — йому ж буде гірше.
***
Через подію, котра трохи не позбавила життя Мирослава Вишневського, Вогнедан відклав свій від’їзд на кілька днів. Відправив лише гінця з боговладських гриднів до пана Вартислава. З описом того що сталося і своїми примітками. Про свої неясні підозри юнак, ясна річ, нічого не писав. Написав лише, що, може бути, означена панна є близькою до зеліборського двору, і тому він, Вогнедан, не наважився оповісти і так згірченому князю Володарю про те, що серед його оточення блукає божевільна жона, котра плекає несамовиті мрії і є небезпечною для людей і дивних. Можливо, він даремне не оповів всю правду судді Зграю, але напевне краще буде, якщо цією справою займуться певні особи, котрі не переполохають при тому всього Зелібору.
Про всяк випадок Вогнедан попередив княжича Ольга, котрий йому завжди подобався, а також його брата, серйозного мовчуна Яровита, щоб вони були обережними у випадкових знайомствах. А раптом панна захоче продовжити свої ігри… Якщо вона насправді божевільна, то це десь та вилізе назовні. Вогнедан тепер був певен, що загибель лебедів — це справа рук невідомої панни та її спільника. А судді Зграю він сказав лишень, щоб той вважав пошуки невдалих вбивць пана Вишневського державною справою, і сповістив його, Вогнедана, про хід розслідування.
Велику Ніч юнак хотів відзначити у Боговладі. Ніч його народження… Він мріяв провести її з Даною і тому поспішав… Хвала Богам за поміч — Мирослав почував себе добре, а сам принц, хоч і був ще знесиленим, однак вважав, що їхати верхи він у змозі.
Родина Драганів провела данадільців аж за міські мури. Вогнедан обійняв молодших княжичів, потиснув зап’ясток Лемпарту, котрий знову зробився багряним з виду, аж принцу навіть стало трохи шкода злощасного напівкровного, і ніжно торкнувся вустами щоки князівни, котра опісля того схилилася перед ним у церемонному уклоні.
Князь Володар та обидві княгині спостерігали за нареченими з сумовитою втіхою. Вони вболівали через зіпсуті лихими подіями заручини та, однак, сподівалися на кращі часи… Навесні… Навесні у Боговладі… Вогнедан востаннє всміхнувся Чаяні і сів на свого Воронка, знову сварячи себе подумки за зневагу до зелемінської красуні. Це ж треба — запідозрити «зразок пристойності» у розпусті і спробі вбивства лише через картину Вовчура… Бідолашна дівчина напевне раз у житті зробила щось не зовсім за правилами для шляхетних панянок, і ось одразу…
Незважаючи на всі лихі пригоди, юнак почував себе майже щасливим. Він повертався не просто до столиці. Він повертався додому, де на нього очікувала кохана дружина і батько… Любий татко Святослав… Вогнедан і досі відчував його руку на своєму плечі. Хоча принц і вважав, що не вміє пробачати, але тепла хвиля любові давно змила в його серці всі образи і кривди. Він любив свого батька тим більше, що зрозумів природу його недугу. Один з «ликів Аркану», вельможу в данадільській сорочці, Сіроманець Вовчур, чия картина розбурхала Вогнеданові спогади про творчість цього митця, написав з принца Святослава, єдиного, хто вижив тоді з лави Воїнів Гнівного Сонця…
Дана знала… Розумниця Дана, котра змогла примирити непримиренних… Вогнедан присягнув собі подумки, що буде дбати про батьків спокій, аби той якомога довше протримався у яві. Аби побачив онуків… Аби…
Пан Вишневський просурмив у срібний ріжок сигнал до від’їзду, і маленький загін рушив дорогою від Зелібору. Вогнедан спіймав рукою багряний листок срібного клена, якими було всаджене узбіччя, та вправив його у зачіску. Скоро він стане старшим ще на рік. І він багато чому навчився від Великої Ночі змагань.