![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
— О, такі ріжні… - сказав юнак з полегкістю, — як поєднати олію і воду… Але ваш недостойний син спробує зробити неможливе.
— Тепер про справи більш серйозні, - мовив Святослав, — на жаль оту зеліборську панночку, котра ледве не зоставила без спадкоємця рід Вишневських, так і не знайшли. А шкода… Вартиславу дуже цікаво, чи це її власні примхи, чи хтось таким чином промацує наближених до нас осіб. Це якраз на часі… Мооз здався, ти знаєш?
— Так, татку, — кивнув юнак, — вони вже були не в змозі…
— На мові новонародженої Імперії, - сказав Повелитель з несмаком, — Мооз добровільно приєднався до сильної держави, аби убезпечитися від постійних нападів з боку Страгії. Язичницької Страгії…
— Мооз постійно воював, — озвався син, — то з ними, то з нами… Навіть коли не був навернений на мейдизм.
— Про нас поки що мови нема, — мовив Святослав ледь насмішкувато, — ці варвари, синку, як там говорять у Квітані… не жолудем в тім’я биті… Вони найперше намагатимуться зжерти Страгію — вона бо поруч. А з нами спробують укласти угоду, аби ми не заважали… Посланництво уже в дорозі. Вони будуть у Боговладі через місяць.
— А якою буде наша відповідь? — зацікавлено спитав Вогнедан.
— Я виставлю проти них Вартислава, — сказав правитель, — як слона в лоянських шахах… Дракон мусить укласти таку угоду, щоб ми могли в разі чого допомогти страгійцям. Ти знаєш, що я не люблю рабовласників, на яких перетворилися люди, споріднені з синами Ельберу, але під північанами отим злощасним кедагам буде ще гірше. У Іркана Чорріна, так звати нинішнього правителя Півночі, котрий волить звати себе Імператором, дуже великі задуми. Моанці вже в Астеоні… Допомагають тому покинутому Богами коронату Ітаору боротися з язичниками, котрі ніяк не дають рубати своїх дубів. Коронат є щасливим… поки що. Однак, ми з Вартиславом певні, що ця допомога дорого обійдеться морським розбишакам. Люди тікають… Родинами, родами… На отих своїх дракарах… До Шорроги, Острівне королівство поки що не захопила оця пошесть з Лугерби. Коли Астеон достатньо спустіє — моанці зжеруть і його.
— Ми на черзі? — спитав Вогнедан порозуміло.
— Опісля Страгії, - кивнув Повелитель, — можливо — опісля Срегії… Є такий край на самому краєчку Крила Змія. Люд там спокревений з астеонцями — у них навіть мови трохи схожі… Такі собі біляві дикуни в звіриних шкурах. Відважні і жорстокі, але не войовничі, як їхні морські брати. Живуть собі мисливством та рибальством… Однак, їхня земля пронизана золотими жилами. Частина родовищ доходить аж до Астеону. Срегійці не розробляли їх — навіщо… Астеонці воліли піратствувати. А моанці вже поклали око і на ті родовища, і на Срегію. Питання лише в тому, на кого вони накинуться першими — на Страгію, де тепліше і родючі поля як у Моозі, або на холодну Срегію, де під снігами золото.
— Для нас краще, аби спершу на Срегію, — сумно мовив Вогнедан, — бідолашні біляві дикуни і воїни… Їх убиватимуть за золото, яке їм зовсім не потрібне.
— Правильно мислиш, синку, — сказав Святослав, — тому ми нині маємо прийняти оцих моанських…е… незмінених осіб з усіма почестями. І дати їм зрозуміти, що ми їх не боїмося, що Страгія нам не друг, але й не ворог, що ми хочемо дружити з усіма сусідами, але Імперії найкраще плекати свої інтереси на Півночі, аніж біля наших кордонів.
— Нелегке завдання, — зітхнув Вогнедан, — ви маєте мені щось доручити, Повелителю?
— Маю, — сказав Повелитель, — не питай у мене, звідки я знаю подробиці… Не питай і у Вартислава — він не відповість. Отже, посланником є імперський воєвода Рімін. Починав свій шлях зі служилого дворянина. Відзначився при падінні Гесути. Воював у Греллі та Гросаті… У Моозі був вже воєводою. Хитрий, жадібний і підлий. Гроші любить більше за все, але перекупити себе не дасть, бо вважає, що до грошей потрібно ще й влади. Він є насправді головою посланництва, але про людське око головою вважається принц Літон Чоррін, твій, синку, одноліток. Це юнак, всмерть заляканий батьком і паном воєводою. Сам імператор Іркан є ще досить молодим, і дорослий син йому тільки заважає. Старшого брата цього Літона зварено живцем у казані, прилюдно… Хлопця звинуватили у державній зраді…
— Ординці, - мовив Вогнедан з огидою, — ох і звичаї…