![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
— Отак і втрачають глузд, — сказав Веданг, зітхнувши, — ця дівчина буде нещаслива з тобою, брате. Не проживши з нею і дня, ти вже ладен запідозрити її у вбивстві і зраді.
Вогнедан замість відповіді притулився спиною до одного зі сріблястих кленів і підніс флейту до вуст. Грав він довго, виповідаючи музикою свою тривогу. Веданг одним вухом слухав приятеля, а друге гостре вушко юного дивного намагалося вловити навіть тінь стороннього звуку. І тому почув кінський тупіт раніше, ніж на алеї, якою вони прийшли, з’явився вершник.
Вогнедан покинув грати лише тоді, коли вершник порівнявся з ними. Це був не хто інший, як пан Даркан Логін верхи на гнідому коні північної породи.
— Дуже радий бачити вашу вельможність, — сказав він до Вогнедана, нахиляючи голову з сяк-так обстриженою рудою кучмою, і поволі злазячи з коня, — при здоров’ї і навіть з отою музикою. Вночі ви були самі як поранений… Наші священики говорять, що зціляють ельфи лихою силою, але хотів би я мати поруч отакого біса, коли мені ткнуть у спину ножа…
— Ви приїхали погостювати до Зелібору? — ґречно спитав принц.
— Власне, я приїхав додому, — пробасив моанець, — в Предславі я служу, але дім мій у Зеліборі. Колись я служив у палацовій варті, але потім сталося всякого. Еліяна повернулася на Північ… Я маю на увазі мою Богом скривджену сестру, котра Лемпартова матір. Дурепи досі, напевне, і серед живих нема. Чого їй тут не вистачало… Жінка від мене пішла… Сам я подався на кордон, подалі від очей Володаря… Мене він не гнав, але ж я не дурень, бачу — неприємно йому, коли моя руда борода маячить перед очима. Ела — та була білявкою. Зовсім на мене не схожа. Красуня… А хлопець чорті в кого вдався — ні в батька, ні в неньку. Та й мій Рудан теж наче і не син мені. Злобний такий став — зубом перекусить. Оце вчора він отримав…
Моанець раптом затнувся і мовив:
— Бувайте, ваші вельможності… Треба їхати.
— Ви живете у Міщанській дільниці? — спитав Вогнедан, дивлячись, як здоровань-варвар вилазить на свого коника.
— Авжеж, — пробасив Даркан, — з людьми мені звичніше, хоча я і маю шляхетство.
Пан Логін давно щез з очей, а Вогнедан все дивився на ту доріжку, якою він поїхав.
— Приємний чоловік, — мовив Воїслав, — цікаво, як він познайомився з паном Володарем? Вогнедане? Про що ти думаєш?
— Сам не знаю, — озвався принц, — крутиться щось у голові, а скласти докупи не можу. Може згодом…
Він знову притулив флейту до вуст, а Воїслав нашорошив вушка, слухаючи приятеля, і охороняючи його одночасно.
***
Рудан Логін аж білий від люті, дивився на свою коханку. Чаяна лежала на канапі у тій самій віталеньці, де минулого вечора їй грав Вогнедан і, посміхаючись, слухала, як полюбовник кляне її моанською мовою, котру панна знала пречудово.
— Я ще раз повторюю тобі, - шипів Рудан моанською, обавляючись, аби їх не підслухав ненароком цікавий челядинець, — що ти — дурепа, повія, розпусна дівка…
— Божевільна, потіпаха, фіндюрка, — ліниво продовжила Чаяна тією ж мовою, — ти лаєшся як моанський злидар…
— Що ти накоїла… В палаці повно вартівників з міста. Гридні бігають, наче обпечені… Тільки-но приїхав суддя Зграй… Для чого… Для чого тобі з твоїм божевільним братом було убивати цього боговладського дженджика?
— Брат мав на нього зуба, — позіхнула Чаяна, — якось цей… як його… Вишневський поранив Лемпарта під час учбового двобою. А мій брат подібного не пробачає… Ну, а перед тим, я захотіла вповні використати цього хлопчика… Наївний, незіпсутий дивний… Мені аж трохи його було шкода… Але, якби не принесло тебе з твоїм божевільним батечком, сьогодні пана як його там урочисто віднесли б на погребове вогнище. А я йшла б поруч з нареченим, з білою стрічкою на рукаві, ронячи щирі сльози…
— Худобина! — аж запінився від люті Рудан, — тобі мало того, таке й таке твоїй матері, що ти зробила з дому Логінів дім побачень… Ти ще й перетворила його на місце злочину… Хлопчина вижив… І, напевне, оповість тому ж Вогнедану про твої пропозиції. Та невже ж ти насправді думала, що він погодиться грати в наші ігри?
— Ні, звісно, — позіхнула Чаяна, показуючи рожевого язичка, наче кицька, — але варто було спробувати. Тим більше — його все одно збиралися прибрати. Ми нічим не ризикували, але тут лиха година принесла вас двох… Пан Даркан… Дивись, Рудане, колись він пошкодує про те, що наважується мені суперечити. А вже того, що він врятував мою жертву від належної їй долі, скромна панна Драган не забуде ніколи.