Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
Теди єден хлопець слухав о той раді, як онії радили в тому дому. І онії слуги не відали о том хлоп’яті. А он од них ховався.
І кгди юж радили о том забиттю пана свойого і хотіли :і дому того вийти, і обачили тоє хлоп’я, і порвали його, і почали його бити, рекучи йому:
— Слухав єси тоєї нашої ради?
І хлоп’я так повідало:
— Не слухав і не чув о вашой раді.
А тот хлопець не повідав їм для т.ого, що он слухав, бо хотів пану свойому сказати.
І єдин нікоторий слуга Санхосов так повідав на хлоп’я:
— Будемо його добре бити, і он нам о том сповість, слухав ли іли не слухав.
В тот час били його нещадно і задали йому сто ран.
І оний хлопець нічого їм не повідав, хотячи пану свому сказати.
І хотіли тоє хлоп’я стратить, голову йому одсіщи.
Теди тоє хлоп’я, боячись наглої смерті, і повідало о том.
Теди тія слуги, боячися пана свойого, і не стинали його, рекучи єдин з другим:
— Нехай он нам присягнет, жеби пану свойому і царю нашому Сонхосу не сказав, а ми пустимо його живого.
А оний хлопець тилько хотів уже пану свойому повідать
о той мові, яко слуги Сонхосові змовлялися забити пана свойого, царя Сонхоса, для того, іж би он їх постинав. І тії слуги так рекли на оной своїй раді: «Кгди цар наш Сонхос поїде на поле, і ми його в тот час заб’ємо».
І тоє хлоп’я онії слуги [з] тої присяги пустили його, що он їм присяг.
А коли ж було тому кілька неділь, хотів цар Санхос їхать на поле.
І тоє хлоп’я, боячися присяги божої, не повідав пану свойому, царю Сонхосу тоєї ради, і [ж] мовили слуги [об] царю Санхосу, не хотів душі своєї уломити і престолом божіїм подвигнути, що був присягнув і не смів повідати, але почав у коней попруги різати і сідла ламати.
І почали конюшії царю мовити:
— Царю, нікоторія тут у нас попруги ріжуть у сідел і за плот кидають. Що єст тому за причина?
Цар же Санхос зараз казав другії сідла побрати і коні посідлати. І казав стерегти, хто так недобре чинить.
І єдного часу постерегли, аж оноє хлоп’я попруги ріжет у сідел, і порвали його, і привели до царя.
Рек цар до хлоп’яти:
— Що тому за причина, же ти так броїш?
Хлоп’я оноє так повідало:
— Царю, присягу єсь-ми учинив, не могу тобі причину тую повідать.
Рекл цар Санхос:
— Не бойся, сповіж мі.
Хлоп’я тоє і повторило царю:
— Не могу тобі повідати, бо єсь-ми присягнув живому богу. Бо єсли би мів єсь-ми тобі тую причину сповідать, тогда престолом божіїм подвигнув єсь-ми і сили би небеснія возтрепеталися. Теди я того ся бою і не повідаю тобі.
Рек цар до хлоп’яти:
— Сповіжд мі, бо юж буду вельми о тоє старатися, жеби тобі тую присягу розрішити а бога-створителя мів упросити. Пошлю до митрополитов, і до єпископов, і до патріярхов, і до владик, і до ігуменов, і до всякого єрея, хто би мів тобі тую присягу розрішити.
Хлоп’я тоє так повідало:
— Єсли би то, царю, могло бути, то би могл би тобі сповідать тую причину.
Цар тому хлоп’яті присягнув, же буду ся вельми о тоє старати.
Хлоп’я тоє так рекло:
— Єсли так, царю, отож тобі начну повідати. Царю Сан-хосе, слуги твої на тебе зло мислили, хотячи тебе забити, як поїдеш на поле. Теди я при том був змовленню їх і слухав їх ради, і хотів-єм тобі тую раду повідать. Тогди, скоро слуги твої зрадилися, в которий час міли тебе забити, і хотіли ж з дому вже поіти, теди побачили мене і порвали і почали питати: «Слишав ли ти тую раду нашу?» І я їм так повідав: «Не слишав». Хотів-єм тобі, царю, сповідити о том. А онії мене почали бити. І задали мні сто ран. А таки їм не сповідав. А оні рекли: «Чув он, але не хощет нам повідать. Зотнім йому главу». І я, царю, боячися наглої смерті, ісповідав їм, що-м слухав. Теди оні, боячися тебе, істяти не хотіли мя, мов’ячи: «Бо гор-шей нам будет, коли ми його загубимо. Нехай он нам присягу учинить і престолом божіїм подвигнет, щоб на нас нікгди не важився повідати». Теди я, царю, для того не хотів єсь-ми повідати тобі, що-м був присягу учинив, престолом божіїм подвигнув.
Тоє цар Санхос услишавши, зараз казав всіх [тих] слуг своїх поймати і казав їх стинати а іншими розмаїтими смерть-ми їх карати.
І знову хлоп’я оноє почало повідати:
— Царю, для того я у сідел попруги різав, жеби-сь на поле не їхав, забавляючи і ізбавляючи од наглої смерті.
Цар тому мовенню рад був і барзо увеселився о том, що оноє хлоп’я ізбавило його од наглої смерті. І зараз послав до патріярхов, до митрополитов, до ігуменов, до владик і до попов по всьому світу, шукаючи такого чоловіка, жеб тую присягу оному хлоп’яті роздрішив і бога умолив о подви-жснню пре'стола божія.