Теорія літератури
- Автор: Павличко Соломія Дмитрівна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Соломії Павличко "Основи”
- ISBN: 978-966-500-307-6
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Теорія літератури». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
* * *
«Літературно-теоретичні та літературознавчі статті й дослідження Соломії Павличко сприяли створенню нового рецепційного клімату для трансформації нашого сприйняття української літератури і, поза всіляким сумнівом, розширили наш горизонт літературних сподівань. Інтелектуальне багатство, динамізм літературно-теоретичних пошуків, постійний творчий неспокій, непересічність мислення, наскрізь модерне світосприйняття засвідчили, що Соломія Павличко відкрила простір нових можливостей для українського літературознавства XXI сторіччя».
Марія Зубрицька
В 1819 р. з’явилася поема «Маскарад Анархії», вона була відгуком на подію, що увійшла в історію англійського робітничого руху під назвою «манчестерська різанина». Урядові війська розстріляли багатотисячну мирну демонстрацію робітників Манчестера, котрі вимагали встановлення в країні загального виборчого права. Гнів Шелі увічнив цей трагічний день. Багатоликий Шелі, лірик, філософ, громадянин, розкривається тут усіма гранями свого обдаровання — переживання, роздуми, почуття втілилися в конкретних образах-алегоріях, зміст яких політично конкретний. Мине сто років, і ці образи полонять уяву великого новатора нашого часу Бертольта Брехта. В «Маскараді Анархії» прем’єр-міністр Кестлрі постає в огидній масці Вбивства, лорд-канцлер Елдон втілює Брехню, сама Анархія — ґротескний символ видимого англійського порядку при владарюванні торі, за яким — безправ’я й злидні простих трудівників. З пробудженням могутніх левів порівняв Шелі майбутню боротьбу робітничого класу. Свобода стала його релігією, її розуміння не абстрактне, не буржуазне, а народне. Шелі вірить в її перемогу. В цій самотній вірі, не підкріпленій на той час особливими здобутками демократичних сил, є свій героїзм, так само як він є у вірі художника в потрібність свого слова, що його за життя поета почули тільки одиниці. Йому належить величний образ слова-меча: «Поезія — це вогненний меч, завжди оголений, він спалює піхви, в які хотіли б його вкласти». Образ співзвучний з байронівським: мистецтво — блискавка. Невідомо, чи знала Леся Українка «Захист поезії», та в її декларації «Слово, моя ти єдиная зброє» вчувається відлуння прометеїзму, який утвердився у європейських літературах передовсім завдяки творчості Ґете, Байрона й Шелі. Вона також свідчить про ідейну й художню єдність революційної поезії різних народів та літературних епох.
Містерія духовної любові «Епіпсихідіон» (1821) — найліричніша поема Шелі. Блискавичний спалах захоплення романтичною красою і романтичною долею юної італійської графині Емілії Вівіані породив цей вірш, поширений до розміру поеми. Кохання, сильніше за смерть і співзвучне революційному поступові людства, уявив Шелі в «Повстанні Ісламу». Зовсім інший характер почуття поета в «Епіпсихідіоні». Це об’єктивна планетарна любов, ідеалізована сповідь життя й пристрастей, історія серця, відкритого любові («cor cordium» — «серце сердець» — напис на могилі Шелі). На якийсь короткий час його кохання було звернуте до Емілії Вівіані, і ця жінка стає метафорою «весни, молодості, ранку», об’єктивізується до масштабів природи, до безконечності часу, до глибини простору. В пристрасті до Емілії — ще й відчайдушне поривання поета до досконалості, до гармонії, до ідеалу, протиставленого банальній буденщині.
Віктор Гюґо сказав: «Поет — це світ, замкнутий у людині», влучно визначивши головну прикмету романтичного розуміння особистості, котра ніяк не менша, не вужча, не простіша за об’єктивний космос. Ця суть романтичного мислення буквально в чистому вигляді втілена Шелі — безконечність світу й пізнання вміщаються в душі, а душа поширюється до безконечності. Звідси універсалізм його розуміння людської натури, звідси об’єктивізм його бачення найдрібнішої деталі світу, звідси абстракції та символи, якими переповнені граціозні строфи поета.
Образ поета, смисл та значення його творчості і тепер викликають суперечливі оцінки. Перед нами не мертва класика, знайома тільки професорам літератури, а живе, сучасне слово, яке захоплює, непокоїть, часом викликає незгоду, але не залишає байдужим. Полеміка навколо Шелі почалася ще за його життя і продовжується в сучасній науці.
Аморальний крамольник — таким визначенням хотіли перекреслити Шелі реакційні журнали. Благородним, витончено-пристрасним, далеким від реального життя митцем постає Шелі в численних, тепер забутих, романах, для яких став прототипом. «Прекрасний ангел, який марно тріпоче в порожнечі своїми сяйливими крилами», — так, наче підсумовуючи цей штучний образ, охарактеризував Шелі авторитетний критик XIX століття Метью Арнолд. Саме цього незрозумілого, спотвореного міщанською модою, обуржуазненого Шелі не любили Томас Карлайл та Джон Рескін, критикував Томас Стернз Еліот. Найскладніший поет XX століття не помітив, що сам, незалежно від своїх бажань чи смаків, продовжив традицію англійської поезії, на небувалу висоту підняту Шелі. Це традиція філософського, умоглядного, інтелектуального вірша, поезії думки. В той час, коли творилися ці скандальні й мелодраматичні, але однаково лицемірні міфи, демократична преса пропаґувала іншого Шелі — тираноборця й революційного філософа. Фридрих Енгельс у листах з Англії 40-х років розповідав про те, як вірші Шелі читалися на робітничих зборах. Соціалістична преса кінця століття, марксистська критика 20-х років нашого віку продовжили захист революційної спадщини поета. Її вивчення стало школою життя й творчості для Вільяма Батлера Єйтса та Бернарда Шоу.