Теорія літератури

Отже, у вступі до третього розділу — «Міф: Структури і парадигматичні відносини» — Грабович називає загальні риси Шевченкового міфологічного мислення: синхронізм витворюваного поетом світу і універсальність місця дії. Далі в п’яти підрозділах аналізуються самі міфологічні структури. Грабович виділяє своєрідну ієрархію парадигм. На першому, найпростішому рівні перебуває людина, індивід. Суть цієї індивідуальної моделі вкладається у формулу «нещасливі коханці». Саме такими бачить Грабович усіх героїв та героїнь «оповідних» поетичних творів Шевченка. На другому, вищому рівні розглядається сім’я. Вчений переконливо показує, що сім’я у міфологічному коді Шевченка — це одиниця, яка не діє і в мініатюрі відображає ненормальність існуючого суспільства. Головні моделі таких ненормальних сімейних стосунків: 1) убивство батьками дітей; 2) убивство дітьми батьків; 3) інцест, а також 4) байстрюк як архетип протиприродних родинних відносин.

Серце міфологічного мислення поета втілюється в опозиції «ідеальна спільність — суспільна структура». Це модель Шевченкового ставлення до реальної влади і соціального устрою, а також одночасно модель того, що цій реальній владі протиставляється, як у даному конкретному суспільстві, так і в історичній перспективі, у майбутньому. Весь поетичний світ поета, на думку Грабовича, витворюється за цією опозицією. Її аналізові присвячено три підрозділи третього розділу. Перший з них пропонується читачам. У наступних підрозділах Грабович звертає увагу на «вертикальні» та «горизонтальні» параметри опозиції, розглядає з погляду опозиції архетипи жінки як жертви і чоловіка як мученика; вивчає козацтво як образ та поняття, що поєднує в собі риси і суспільної структури, й ідеальної спільності; аналізує ключовий для відображення козацтва образ могили і архетип братовбивства у міфологемі минулого загалом.