Ґарґантюа і Пантаґрюель

Розділ XXXIX

Як брат Жан, щоб бити Ковбиків, до одного гурту з кухарями злучився

Брат Жан, бачачи, як хвацько крокують просто на них грізні Ковбики, сказав Пантагрюелю:

— Не інакше, як нас чекає потішний бій. Якою честю, якою хвалою увінчає нас ця звитяга! Проте я волів би, щоб ви зосталися на судні і були тільки глядачем цієї сутички, а решту доручили мені і моїм людям.

— Яким людям? — спитав Пантагрюель.

— Пошлюсь на Требник (відповів брат Жан). Чому Потифар, старший кухар фараонових кухонь, саме той, хто купив Иосифа і кому Иосиф, якби хіть, міг би навісити роги, старшинував над кавалерією всього єгипетського царства? Чому облягати і плюндрувати Єрусалим з усіх верховод послано було Навузардана, старшого кухаря царя Навуходоносора?

— Я слухаю, — сказав Пантагрюель.

— Дучкою панунці клянуся (сказав брат Жан), вони вже не раз перед цим билися з Ковбиками або ж з іншими такими, як вони, чухраями: сікти, рубати, шаткувати ковбиків більше подоба й личить кухарям, ніж рейтарам, страдіотам, жовнірам і пішакам, скільки їх не вийметься на світі.

— Ви в пам'яті мені освіжили (сказав Пантагрюель) одне місце з жартливих і дотепних відповідей Цицерона. Під час громадянської війни у Римі між Цезарем і Помпеєм Цицерон, звісно, більше тягнув руку за Помпеєм, проте Цезар до нього примилявся і власкавлював непомалу. Одного дня, довідавшись, що помпеяни зазнали в останніх боях великих утрат, Цицерон захотів одвідати їхній стан. Там він побачив, що сил у них обмаль, завзяття ще менше, а неладу багато. Передчуваючи їхню швидку поразку і погибель, а так воно потім і сталося, він почав брати на сміх і кпини то того, то того і платати ущипливі і гострі жарти, до яких був удатний вельми. Деякі капітани козирилися і, намагаючись виглядати переможцями, казали йому:

— Дивіться, скільки у нас орлів!

То були військові значки римлян.

— Це (відповів Цицерон) було б гарно й доречно, якби ви воювали з сороками.

Отже, з огляду на те, що нам з Ковбиками битися випадає, ви виводите, що це кулінарна січа, і бажаєте злучитися до одного гурту з кухарями. Гаразд, що ж до мене, то я чекатиму кінця цієї зухуватої забави тут.

З цим словом брат Жан успішився до похідних кухонь і там веселенько так і чемненько сказав кухарям:

— Хлопці! Зичу, щоб цей день став для вас усіх днем тріумфу і слави! Оце буде така шермицерія, якої у рубак ще не бувало! Ех, ти, живіт на живіт, хіба завзяті кухарі та сплохують? Гайда цих капосних Ковбиків шаткувати! Я буду вашим проводом. Вип'ємо, друзі! Нумо, веселіше!

— Капітане (озвалися кухарі), ваша правда! Віддаємося під вашу руку. Скажете жити — житимем, скажете вмерти — вмремо!

— Жити (сказав брат Жан) — прошу. А вмирати — дзуськи! От для Ковбиків умирати — будь ласка! Отже шикуйтеся лавами! Нашим паролем буде Набузардан!