Роман юрби
- Автор: Шевчук Валерий Александрович
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Роман юрби». Краткое содержание книги:
– Хіба не знаєш, що маю йти на роботу, – невдоволено сказав Вася, не дивлячись на неї.
– То йшов би, – сказала ледь не пошепки Рая.
– А як би хату відчинила?
– Посиділа б на ґанку, – сказала вона.
Тоді він встав, вклав у сітку бутерброда, приготованого раніше, два помідори й одного огірка.
– Їжа на плиті, – сказав, усе ще на неї не дивлячись. – А що це у тебе в коробці?
– Лялька, – шепнула вона.
Тоді він на неї подивився. Стояла все ще злякана, з розширеними очима.
– Чого так дивишся? – розсміявся він.
– Ляльку ти не дозволяв купувати, – сказала вона. – І ці сережки, – вона торкнула здоровенне залізко, що висіло у вусі, аж відтягаючи пипку.
– А нащо ж тобі лялька? – спитав лагідніше.
– У мене такої ніколи не було, – мовила. – То можна мені її купити?
– Ти вже ж купила?
– То я викинула б.
– Купила, то й купила, – сказав він, роблячи заклопотаний вигляд. – Потім мені все покажеш, зараз ніколи.
– А сережки? – спитала тим-таки шепотом.
Йому хотілося вибухнути, що оці сережки – якесь страховище, що ними хіба собак дрочити, але зирнув на неї і не зміг. Щось у ній було безпомічне, навіть жалюгідне, аж зітхнув.
– Гаразд, – сказав. – Немає мені часу гріти тобі їжу.
– Я й так поїм, – сказала Рая.
– І не розігріватимеш? – здивувався він.
– А я ніколи не розігріваю, – сказала вона.
– Та чому ж?
Смикнула плечиком, а він подумав: може, підійти й обняти її. Але глянув на губи, на яких було в палець фарби, і знову зітхнув.
– Зачиняйся й нікого в хату не пускай. Тут тебе баби вже на язики взяли.
Не сказала нічого, а поволочила свою коробку в спальню – подибала туди на височенних підборах.
– А старе плаття й туфлі де діла? – спитав Вася Равлик.
– Мамці віддала. А ще їй дала десять рублів, – сказала і знову глянула на нього перелякано.
– А це вже нащо? – буркнув він.
Смикнула плечиком.
– Попросила мамка, – сказала. – Чи, може, піти забрати?
– А ти зможеш забрати?
– Зможу, – зморщила вона лобика. – Я мамці так і сказала: коли він мене поб’є за цих десять рублів, то я їх заберу.
– Ти вже й додому ходила?
– Нє, я в столовці була. Вона там мене й погодувала.
– А в якій столовці вона робить?
Однак на те Рая не відповіла. Подивилася поверх його голови, і її личко стало кам’яне. Тоді Вася відчув, що йому треба бути твердим.
– Підеш і забереш у мамки ті десять карбованців, – сказав він. – Тебе я годую, а її не збираюсь.
– Але ж ти мене за це не побив! – наївно сказала Рая.
– Не забереш, то поб’ю, – вирішив її налякати.
Але вона знову смикнула плечем і посунула зі своєю коробкою в спальню. Вася Равлик кинув оком на годинника – треба було бігти. Вискочив на вулицю, тут стояла тільки ряба Надька.
– Чого це ти, Вась, із Магаданшею не здоровкаєшся? – сказала солодко ряба. – Вона на тебе обідилася...
Але Вася Равлик нічого не сказав. Посунув повз рябу Надьку, аж тій довелося здвигнутися з місця, щоб не зачепив її. Зирнув на рябу Надьку – у тієї аж одежа закуріла