Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу
- Автор: Саттер Дэвид
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Дух і літера
- ISBN: 978-966-378-524-0
- Переводчик: Наталья Комарова
- Жанр: История
Электронная книга - «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу». Краткое содержание книги:
О 20:30 штаб «Вибору Росії» отримав перші значущі результати з Далекого Сходу. Члени штабу були приголомшені, побачивши, що голосування на Камчатці та Сахаліні засвідчило цілу низку рішучих перемог Жириновського. Впродовж наступної години дзвінки з Далекого Сходу продовжувались, і перевага Жириновського лише збільшувалась, аж поки не стало зрозуміло, що його Ліберально-демократична партія майже вдвічі перевищує результати «Вибору Росії».
Багато гостей перейшло в підвал для участі в бенкеті, але Боксер залишався біля телефонів, сподіваючись, що з Сибіру надходитимуть кращі новини. Але на 23-тю годину стало ясно, що партія Жириновського лідирує і в Сибіру.
Опівночі співробітники штабу отримали результат з Олександрова Володимирської області — першого територіально близьких до Москви округів. Там партія Жириновського отримала 40 відсотків голосів, а «Вибір Росії» — лише 16. Ця новина викликала хвилю паніки. Тепер уже було очевидно, що перші результати не були випадковістю. Жириновський перемагав по всій країні.
Тепер очікували результатів з Волзького регіону та Уралу — в сподіванні, що тамтешнє голосування компенсує перемогу Жириновського в Сибіру.
Спостерігаючи за прийомом у Кремлі, співробітники штабу відзначили, що Жириновський і його оточення перебувають у піднесеному настрої, прогулюються залою і поплескують людей по спині. Боксер зі здивуванням побачив, що багато представників ліберальної інтелігенції вишикувалися в чергу, щоби потиснути руку Жириновському. Максимова, якій важко було зберігати посмішку, сказала аудиторії: «Не думаймо лише про політику. Ми маємо веселитися». Однак у цей момент літературний критик і прихильник Єльцина Юрій Карякін, який давав інтерв’ю перед камерою, вигукнув: «Росіє! Отямся, ти — очманіла!»
Врешті-решт Боксер залишив своє місце біля телефонів і приєднався до решти людей у підвалі, де всі напивалися до нестями. Після першої години ночі прибув Гайдар, і Боксер побачив, що він блідий і вочевидь пригнічений. «Ну, Володю, — сказав Гайдар, — як гадаєш — ми все втратили?»
«Не знаю, — відповів Боксер. — У Москві ми явно перемагаємо. Якщо вдасться зібрати достатньо голосів у інших регіонах країни, то, можливо, уникнемо катастрофи».
Співробітники штабу стояли тісними купками й приглушеними голосами обговорювали те, що тепер виглядало незаперечною перемогою Жириновського. Ніхто не знав точно, що це означатиме, але багато хто почав порівнювати ці результати з перемогою Гітлера на виборах до Рейхстагу 1932 року.
Похмурий настрій посилювався, і натовп у бенкетній залі став поступово розсіюватися, аж поки о третій годині ночі в приміщенні не залишилося осіб двадцять п’ять. Маленька групка, в тому числі Головков, співала революційних пісень — як швидко з’ясувалося, це були єдині пісні, відомі їм усім.
Вони співали пісню Громадянської війни з рефреном «Я честно погиб за рабочих», співали пісню з фільму «Чапаєв», де командир Червоної Армії Чапаєв, помираючи, дивиться на круків, що кружляють у небі, й каже: «Чёрный ворон, чёрный ворон, что ж ты вьёшься надо мной, ты добычи не дождёшься, чёрный ворон, я не твой».
Врешті приголомшені реформатори заспівали ще одну пісню часів Громадянської війни: «Белая армия, чёрный барон снова готовят нам царский трон, но от тайги до британских морей Красная Армия всех сильней!»
Післямова
Падав легкий сніг, і Москва здавалася загубленою в цій білизні — білизні безбарвного розпливчастого неба, туману, який застилав будинки, та снігових заметів, що вкривали дахи й вулиці. В цій хуртовині люди з авоськами та клумаками ледь прокладали собі шлях, протоптуючи стежки в неприбраному снігу. Гілки дерев гнулися від снігу, а скляні вітрини кав’ярень мороз розмалював химерними візерунками. Автобуси, здригаючись, виписували кренделі на дорогах, а в десятках вікон химерної будівлі хмарочосу віддзеркалювався помаранчевий диск північного сонця.
Цього ранку я не мав нагальних справ у центрі Москви, але оскільки в мене спливав термін паспорта, я вирішив піти до американського посольства і продовжити його. Я доїхав на метро від «Коломенської» до «Маяковської» і, вийшовши на поверхню, попрямував пішки Садовим кільцем до старої будівлі на вулиці Чайковського.