Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу
- Автор: Саттер Дэвид
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Дух і літера
- ISBN: 978-966-378-524-0
- Переводчик: Наталья Комарова
- Жанр: История
Электронная книга - «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу». Краткое содержание книги:
21 вересня Єльцин видав указ № 1400, яким скасовував З’їзд народних депутатів і Верховну Раду. Він оголосив вибори до нового законодавчого органу — Державної Думи, призначивши їх на 11–12 грудня.
Депутати відреагували на це відмовою залишити Білий дім, і тоді уряд вимкнув у будівлі опалення, воду та електрику й оточив її колючим дротом, а потім міліцією та підрозділами внутрішніх військ.
У вересні 1993 року населення ставилося до обох сторін конфлікту з байдужістю, але члени радикально налаштованих груп націоналістів і фашистів прибули до Білого дому захищати парламент. Зброю їм надали депутати, які боялися штурму будівлі, а на вулиці демонстранти, переважно комуністи, зібралися з протестом проти розпуску парламенту і були побиті міліцією.
Армія була на боці Єльцина, а облради по всій країні висловили підтримку парламенту, тож для подолання кризи в Даниловому монастирі відбулися перемовини, але обидві сторони залишилися непоступливими.
Другого жовтня, в атмосфері постійного зростання напруги, на Смоленській площі сталася сутичка між міліцією та демонстрантами. Третього жовтня тисячі демонстрантів-комуністів зібралися перед міліцейським загородженням на Кримському мосту і стали посеред мосту за сто метрів від кордону ОМОНу, озброєного кийками та щитами. Впродовж майже тижня демонстрантів била міліція, і постраждалі в тих сутичках, тепер озброєні камінням і палицями, були в перших рядах.
«Ну, — сказав Віталій Уражцев, народний депутат, — вперед!» І раптом градом полетіло каміння, а демонстранти кинулися на міліцію. Ззаду натискало дедалі більше учасників маршу, лінію загородження було прорвано, у міліціянтів стали відбирати щити та кийки, якими їх же й побили. На подив натовпу, міліція стала тікати.
Демонстранти почали рухатися до Білого дому. На Смоленській площі вони атакували міліцейську барикаду з пожежних машин і вантажівок, і міліція та внутрішні війська знову відійшли назад. Було захоплено близько двадцяти машин, із них багато які мали залишені ключі запалювання. Хода до Білого дому відновилась, і захоплені на Смоленській площі вантажівки прорвали огорожу з колючого дроту навколо будівлі, розчистивши шлях пішим демонстрантам, які зайшли на площу Вільної Росії з північної сторони. І знову міліція не чинила жодного опору.
Микола Троїцький звернувся до учасників ходи, коли вони заходили на площу: «Як це сталося?» — «Не знаю, — відповів один із демонстрантів, — спочатку вони нас не пускали, а потім дали пройти». Інший додав: «Єрін перейшов на бік народу. Міліція на нашому боці!»
Руцькой, Хасбулатов і решта керівників парламенту з’явилися на балконі Білого дому, що виходив на площу. Перед ними було море червоних прапорів, і лунали вигуки «Ура!» і «Революція!» Це видовище змусило багатьох депутатів утратити почуття реальності. Після тринадцятиденної облоги, коли вони сиділи без світла та води, відрізані від світу, їм здавалося, що вони бачать не натовп комуністів, а стихійне й успішне народне повстання.
Під захистом двох охоронців, які тримали перед ним щити, Руцькой звернувся до людей на площі: «Ми перемогли. Тепер нам потрібно сформувати колони й захопити мерію, а потім Останкіно». Він закликав чоловіків призовного віку утворити загони й спустився вниз проінспектувати їх. Однак у цей час великий загін фашистського угруповання «Російська національна єдність» під проводом Олександра Баркашова вже прямував до мерії.
Натовп атакував мерію з двох напрямків. Найбільша група зосередилася перед головним входом. Там дві вантажівки, захоплені демонстрантами раніше, протаранили вікна. Менша група, очолювана баркашовцями, зайшла ззаду будівлі, розбила вікна із дзеркального скла і прорвалася всередину через понівечені жалюзі. На цей момент міліція вже втекла, залишивши автобуси та вантажівки, з них деякі — навіть із ключами запалювання. Бойовики завели їх і рушили на Останкіно.
За якісь дві години Москва змінилася. Міліція зникла, а автобуси й вантажівки з автоматичною зброєю та радянськими червоними прапорами, що стирчали з вікон, їхали до Останкінського телецентру, не зустрічаючи жодного спротиву. Водночас у тому ж напрямку рушили тисячі людей, вигукуючи «Геть зрадника Єльцина!» та «Бий жидів!» Перші вантажівки з демонстрантами прибули до Останкіна о 17:30. Там вони побачили, що, попри захоплення мерії, телецентр практично не охороняють. Дорогу не перекрили, й транспорт рухався вулицею Корольова в обох напрямках між двома будівлями телецентру, ніби нічого не трапилося.