Чаклун та сфера. Темна вежа IV

Джонас кивнув, але було видно, що він незадоволений. Він сподівався, що хлопці полізуть на Ситґо, так само, як мав надію розпалити конфлікт, вдершись у їхній барак, знищивши їхні речі й убивши голубів. Втім, вони досі сиділи у своєму триклятому Сховку. Він почувався, як тореадор на полі з трьома молодими бичками. Викинув червону ганчірку, дратував їх, як міг, але бики не хотіли нападати. Чому?

— А як проходить операція з перевезення?

— Усе чітко, — сказав Рейнолдз. — Чотири цистерни за ніч, попарно, за останні чотири ночі. Керує всім Ренфру, той, що з «Ледачої Сюзен». Ти досі не передумав лишити півдюжини для наживки?

— Атож, — сказав Джонас, і тієї ж миті хтось постукав у двері. Діпейп аж підскочив. — Це…

— Ні, — відповів Джонас. — Наш друг у чорній мантії відбув у іншому напрямку. Либонь, хоче підбадьорити й заспокоїти війська Доброго Чоловіка перед битвою.

Діпейп розреготався. Жінка у пеньюарі біля вікна дивилася на своє плетиво і мовчала.

— Заходьте! — гукнув Джонас.

До кімнати зайшов чоловік, одягнений у сомбреро, накидку й сандалії фермера чи vaquero.[23] Проте його обличчя було блідим, а пасмо волосся, що вибивалося з-під сомбреро, — світлим. Латіґо. Жорсткий, вимогливий, він не вибачав помилок. Але це не йшло в жодне порівняння з хихотливим чоловіком у чорному і це було велике полегшення.

— Радий вас бачити, джентльмени, — він зайшов досередини і зачинив за собою двері. Його невблаганне насуплене обличчя наче свідчило про те, що цей чоловік уже багато років не бачив нічого доброго. Можливо, навіть із самого свого народження. — Джонасе? Як справи? Просуваються?

— Справи добре, просуваються, — відказав Джонас, простягаючи руку. Латіґо сухо й рвучко її потис. З Діпейпом і Рейнолдзом він не привітався за руку, але глянув на Корал.

— Довгих днів і приємних ночей, леді.

— І вам, сей Латіґо, того самого зичу, тільки вдвічі більше, — відповіла Корал, не підводячи погляду від в’язання.

Латіґо сів на край ліжка, дістав з-під накидки кисет із тютюном і заходився скручувати цигарку.

— Я ненадовго, — сказав він уривчастим тоном мешканця півночі з Внутрішнього світу, де, наскільки було відомо Діпейпові, трахати північних оленів досі вважалося головним видом спорту. Звісно, якщо твоя сестра бігала прудкіше за тебе й наздогнати її ти не міг. — Залишатися довше було б нерозумно. Я не надто скидаюся на місцевого.

— Так, — здивовано сказав Рейнолдз. — Не надто.

Латіґо зиркнув на нього і знову перевів погляд на Джонаса.

— Більшу частину мого загону розквартировано за тридцять коліс звідси, у лісі біля Каньйону Петлі… до речі, що там так виє в тому каньйоні? Звук такий огидний, що коні харапудяться від нього.