Ходіння по муках

Дівка вибігла. Він знову почав кректати, поглядаючи на пагорки.

— Ну, що ти вдієш? Раді ми, чи що, цих розбійників годувати? Скажімо, наряд — коней під тачанки. А вони ж скачуть, чорти, по вісімдесят верстов… Коняка не машина, з нею треба любовно… У нас тепер уся скотина скалічена… Ех, війна!..

Задеренчало скло в лампі, що висіла над столом, тихо задзвеніли шибки. Гаряче повітря ніби зітхнуло. По землі прокотився далекий грім. Хазяїн швидко висунувся у вікно до половини тулуба і довго дивився на пагорки, де коло вітряків маячив самотній верхівець. Потім, поважно прикладаючи пальці, перехрестився в куток на картинку.

— Германська артилерія, по наших гатять, — сказав він, і знову засвербіло у нього під линялою сорочкою. — Ех, часи, часи! — Він підняв віника, кинув його в куток і пішов надвір, підгинаючи пальці на босих ногах. Знову прокотився далекий гуркіт над селом. Катя не могла більше сидіти в хаті і вийшла на осоння, де тхнуло гноєм.

Вулицею в цей час ішли стурбованою купкою вчорашні пасажири. Попереду виступав, дивлячись поверх пенсне, учитель фізики Обручов; він був у резиновому плащі й калошах і здавався ватажком, — в нього вірили.

— Приєднуйтесь до нас! — крикнув він до Каті. Вона підійшла. У пасажирів був пом’ятий вигляд, обличчя змарнілі; у двох літніх жінок патьоки від сліз. Переодягненого спекулянта не видно було.

— Один з нашої партії безслідно зник, — очевидно, розстріляний, — сказав Обручов бадьорим голосом. — Нас усіх жде його доля, панове, якщо ми не знайдемо в собі достатнього припливу енергії… Ми негайно повинні розв’язати питання: чи ждати кінця бою, чи скористатися тим, що нас ніхто, як видно, не охороняє, і постаратися пішки дійти до залізниці… Оратора обмежую одною хвилиною.

Тоді заговорили всі зразу. Одні вказували на те, що коли розбійники наздоженуть їх у відкритому степу, то, безумовно, всіх знищать. Другі — що у втечі є все-таки надія на порятунок. Треті, впевнені в перемозі німців, наполягали — ждати кінця бою. Коли знову загримотіло за горбами, всі примовкли і, болісно кривлячись, дивились туди, де нічого не було видно, тільки ліниво крутились крила вітряків. Обручов виголосив чітку промову, в якій згрупував усі суперечності. Обидві дами дивилися йому в рот, як проповідникові. Нічого не вирішивши, пасажири так і стояли серед курей і горобців на безлюдній вулиці, де ні одна душа не подумає пожаліти свого ж, руського… Де там! Он простоволоса жінка виглянула в вікно, позіхнула, одвернулась. Вийшов з-за рогу хати сердитий непідперезаний селянин, подивився мимо, підняв грудку глини, з усієї сили жбурнув на чужого кабана. І так само байдуже плавали над селом шуліки, — поглядаючи на пограбованих, нікому тут не потрібних городян.