Ходіння по муках
- Автор: Толстой Олексій Миколайович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Ходіння по муках». Краткое содержание книги:
— Дурниці, — сказала Катя.
— Тобто як дурниці?
— Так, я не маленька, з цим до мене не сунешся.
— Це ви добре говорите…
У Каті здригнулося підборіддя, усміхаючись потягнулась знову до черешневої гілки. Почувала, як усе тіло проймає, пестить сонячна спека. І це був сон наяву.
— Все-таки, — сказала вона, — що ж я могла б у вас робити, як ви думаєте, Олексію Івановичу?
— По освітній справі… У батька заводиться політвідділ… Кажуть, газету свою хоче завести…
— Ну, а ви?
— Я?.. — Він знову взявся за пакіл, гойднув пліт. — Я простий боєць, візник на кулеметній тачанці, моє місце — в бою… Ви, Катерино Дмитрівно, спочатку обдивіться, зразу, звісно, не рішайте. Я вас зведу з невісткою, братановою жінкою Мотроною. Ми вас у сім’ю приймемо…
— А батько Махно наказав мені прийти увечері нігті йому чистити.
— Що?! — Олексій зразу вхопився обома руками за пояс під кожухом, навіть ніс у нього загострився. — Нігті?.. А ви що йому відповіли?
— Відповіла, що я — полонена, — спокійно сказала Катя.
— Гаразд. Пошле за вами — ідіть. Тільки я теж там буду…
З ганку в цю хвилину, метляючи фартухом, збігла товста Олександра.
— Їдуть, їдуть! — закричала вона, кидаючись відчиняти ворота. Здалека було чути крики «ура», окремі постріли, тупіт коней. Повертався батько з армією. Катя й Олексій вийшли на вулицю. Хмари куряви здіймалися над шляхом. На пагорках, повз вітряки, мчали вершники, тройки.
Головна частина армії входила в село. Кругом крутились хлопчаки, бігли дівки. Мокрі, вмилені коні носили боками. Махновці стояли на возах, у поросі, в поту, з заломленими шапками.
В тачанці з розмаяними краями перського килима їхав Махно. Він, узявшися в боки і тримаючи коло стегна смушеву шапку, сидів на снарядному ящику. Бліде обличчя його застигло в напруженні, запечені губи були стиснені.
За ним у другому возі їхали шість чоловік, на вигляд городян — у піджаках, в м’яких капелюхах, у солом’яних кашкетах, всі з довгим волоссям, з борідками, в окулярах: анархісти з штабу й політвідділу.
VIII
П’ять місяців Даша Телєгіна прожила одна у спорожнілих кімнатах. Іван Ілліч, виїжджаючи на фронт, залишив їй тисячу карбованців, але цих грошей вистачило ненадовго. На щастя, в квартиру нижче поверхом, звідки ще в січні втік з сім’єю важний петербурзький сановник, вселився спритний іноземець Матте, який скуповував картини, меблі, всяку всячину.
Даша продала йому двоспальне ліжко, кілька гравюр, фарфорові дрібнички. Вона байдуже розлучалася з речами, що зберігали в собі, як старий запах, відболілі спогади. З минулим усе, — все було скінчено.
На гроші, виручені від продажу, вона прожила весну й літо. Місто спорожніло. За годину їзди від Петербурга, за Сестрою-рікою, починався фронт. Уряд переїхав у Москву. Палаци дивилися в Неву розстріляними, порожніми вікнами. Вулиці не освітлювались. Міліціонери не мали великої охоти охороняти спокій однаково вже приречених буржуїв. Вечорами з’являлися на вулицях страшні люди, яких раніш ніхто й не бачив. Вони заглядали у вікна, вештались по темних сходах, пробуючи ручки дверей. Не дай боже, якщо хтось не остерігся, не защепнувся на десять защіпок і ланцюжків. Чути було підозрілий шурхіт, і в квартиру проникали невідомі. «Руки вгору!» — кидались на мешканців, зв’язували електричними проводами і потім не кваплячись виносили клунки з добром.
У місті була холера. Коли достигли ягоди, стало зовсім страшно: люди падали, корчачись на вулицях і на базарах. Всюди перешіптувались. Ждали нечуваного лиха. Говорили, що червоноармійці чіпляють на картуз п’ятикутну зірку догори ногами, — і це є антихристова печать, і нібито в замкненій каплиці на мосту лейтенанта Шмідта почав з’являтися «білий муж», — і це до того, що лиха треба ждати від великих вод. З мостів показували на погаслі заводські труби — у багровому світлі заходу вони стирчали, як «чортові пальці».
Фабрики закривались. Робітники йшли у продовольчі загони, інші — по селах. На вулицях між булижником зазеленіла травичка.
Даша виходила з дому не щодня, і то тільки ранками — на базар, де безсовісні чухонки заправляли за пуд картоплі дві пари штанів. Все частіше на базарах з’являлись червоногвардійці і стрільбою в повітря розганяли пережитки буржуазного ладу — чухонок з картоплею і дамочок з штанами й фіранками. Що день, то трудніше ставало добувати харчі. Іноді виручав той самий Матте, вимінюючи старовинні речі на консерви й цукор.