Твори: оповідання, романи, листи, щоденники
- Автор: Кафка Франц
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-008-4
- Переводчик: Алексей Потапович Логвиненко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори: оповідання, романи, листи, щоденники». Краткое содержание книги:
Це найповніше видання творів Кафки українською мовою.
* * *
Франц Кафка
(3.07.1883—3.06.1924)
Австрія (Австро-Угорщина)
Франц Кафка (нім. Franz Kafka) — один із найвидатніших німецькомовних письменників XX ст. Його твори, просякнуті абсурдом і страхом перед зовнішнім світом та вищим авторитетом, є унікальним явищем у світовій літературі. «Могутність Кафки безсумнівна», — стверджував Х.-Л. Борхес. Батько письменника походив з чеськомовної єврейської громади, а мати — Юлія (Льови) — з німецькомовної. Сам Кафка писав німецькою, хоча добре знав і чеську, й французьку. Обидва його молодші брати померли, не досягти дворічного віку, а сестри — Еллі, Валлі та Отла — загинуть у гітлерівських концтаборах. Закінчивши Празький Карлів університет, Кафка отримав ступінь доктора права і працював на скромних посадах у страховому відомстві до 1922 р. Робота його завжди обтяжувала. На першому плані залишалася література, яка «виправдовувала все його існування». Через ранній розрив з батьками Кафка був змушений вести дуже скромний спосіб життя, що наклало відбиток на його психологію і здоров’я. Аскетизм, самоосуд та хворобливе сприйняття дійсності — усі ці якості яскраво проступають у його знаменитому «Листі до батька». Кафка помер від сухот. Передсмертні його слова такі ж дивні, як і життя: «Лікарю, дайте мені смерть, бо інакше ви вбивця». За життя він опублікував три збірки новел: «Споглядання», «Сільський лікар», «Голодомайстер» та кілька оповідань. Головні твори — романи «Америка», «Процес» та «Замок» — залишилися незавершені і побачили світ уже після смерті автора, всупереч його останній волі. Це перше в Україні ґрунтовне зібрання творів Кафки, здійснене трьома знаними майстрами перекладу.
Часто він пролежував там цілі ночі, не засинаючи ані на хвилину, і тільки годинами шарудів лапками по кріслі. Або, хоч як йому було важко, підсував крісло до вікна, видряпувався на підвіконня і, впершись лапками в бильця, виглядав надвір, певне, тільки тому, що раніше відчував полегшення, визираючи у вікно. Бо насправді Ґреґор бачив дедалі гірше, навіть ті речі, що були недалеко від нього, а лікарню по той бік вулиці, яку раніше проклинав, так вона йому набридла, тепер узагалі не міг розгледіти, і якби не знав напевно, що живе на тихій, але цілком міській вулиці Святої Шарлотти, то міг би повірити, що його вікно виходить на якусь пустку, де сіре небо зливається з сірою землею. Досить було сестрі двічі помітити, що крісло стоїть біля вікна, як вона вже щоразу, прибираючи в кімнаті, підсувала його туди і навіть залишала внутрішні стулки вікна відчиненими.
Якби Ґреґор міг поговорити з сестрою і подякувати за все, що їй доводилось робити для нього, йому було б легше витримати її послуги, а так він страждав від них. Правда, сестра намагалася зробити свої відвідини не такими прикрими для нього, і щодалі, то, звичайно, успішніше, та й Ґреґор згодом навчився прилаштовуватися до обставин. Уже сама її поява була для нього жахлива. Не встигала вона зайти, а вже, навіть не зачинивши дверей, — хоч як завжди дбала, щоб до Ґреґорової кімнати ніхто не міг заглянути, — бігла до вікна, хапливо відчиняла його, ніби не мала чим дихати, і хвильку стояла там, хай який був холод, глибоко вдихаючи свіже повітря. Цією біганиною та гармидером вона лякала Ґреґора двічі на день: поки сестра прибирала, він трусився під канапою, хоч дуже добре знав, що вона рада б пожаліти його, якби тільки із зачиненим вікном могла витримати в кімнаті.
Якось, коли вже минуло, мабуть, із місяць після Ґреґорового перевтілення і сестра мала б звикнути до його вигляду, вона зайшла трохи раніше, ніж звичайно, і застала Ґреґора ще на підвіконні; він непорушно лежав і дивився надвір, наче навмисне виставившись, щоб налякати її. Ґреґор не сподівався, що сестра ввійде, бо він заважав їй одразу відчинити вікно, але вона не тільки не ввійшла, а відсахнулася назад і замкнула двері на ключ; хтось чужий просто-таки міг би подумати, що Ґреґор чигав на неї і хотів укусити. Ґреґор, звісно, миттю сховався під канапу, але йому довелось чекати аж до полудня, поки сестра з’явилася знову; була вона схвильованіша, ніж завжди. Тоді Ґреґор переконався, що сестра й досі не звикла до його вигляду і ніколи не звикне, що їй доводиться силувати себе не втекти, коли вона бачить, як його тіло виглядає з-під канапи. Щоб вона його зовсім не бачила, Ґреґор одного дня приніс на спині простирадло і, поморочившись чотири години, прилаштував його так, що тепер зовсім ховався під канапу, і сестра, навіть коли нахилялася, не могла угледіти його. Якби вона вважала, що простирадло зайве, то могла б забрати його, бо ж добре бачила, що Ґреґорові не велика втіха отак запаковуватися, але сестра залишила простирадло на канапі, і Ґреґорові здалося, що він навіть спіймав її вдячний погляд, коли трошки висунув голову, щоб подивитися, як вона сприйняла його винахід.
Перші чотирнадцять днів батьки не зважувалися зайти до його кімнати, і Ґреґор часто чув, як вони хвалили сестру, що та опікується ним, — хоч раніше не раз лаяли, що з неї нема ніякої користі. Тепер вони обоє — і батько, й мати — чекали перед Ґреґоровою кімнатою, поки сестра прибирала там, і як тільки вона виходила, вимагали докладно розповісти, який вигляд має кімната, що Ґреґор їв, як він цього разу поводився і чи йому, бува, не стало краще. Та минув якийсь час, і мати захотіла сама відвідати Ґреґора, але батько з сестрою розраяли її: Ґреґорові, що дуже уважно слухав розмову, їхні докази видалися цілком слушними. Та згодом її вже доводилося стримувати силоміць; Ґреґор чув, як вона кричала: «Пустіть мене до Ґреґора, він же мій нещасний син! Невже ви не розумієте, що я мушу піти до нього?». І думав, що, може, краще було б, якби мати справді заходила, звичайно, не щодня, але хоч раз на тиждень; вона ж бо дала б усьому лад набагато ліпше, ніж сестра, яка попри всю свою мужність була ще тільки дитиною і, власне, чи не з самої лише дитячої легковажності взялася до такої роботи.