Твори: оповідання, романи, листи, щоденники
- Автор: Кафка Франц
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-008-4
- Переводчик: Алексей Потапович Логвиненко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори: оповідання, романи, листи, щоденники». Краткое содержание книги:
Це найповніше видання творів Кафки українською мовою.
* * *
Франц Кафка
(3.07.1883—3.06.1924)
Австрія (Австро-Угорщина)
Франц Кафка (нім. Franz Kafka) — один із найвидатніших німецькомовних письменників XX ст. Його твори, просякнуті абсурдом і страхом перед зовнішнім світом та вищим авторитетом, є унікальним явищем у світовій літературі. «Могутність Кафки безсумнівна», — стверджував Х.-Л. Борхес. Батько письменника походив з чеськомовної єврейської громади, а мати — Юлія (Льови) — з німецькомовної. Сам Кафка писав німецькою, хоча добре знав і чеську, й французьку. Обидва його молодші брати померли, не досягти дворічного віку, а сестри — Еллі, Валлі та Отла — загинуть у гітлерівських концтаборах. Закінчивши Празький Карлів університет, Кафка отримав ступінь доктора права і працював на скромних посадах у страховому відомстві до 1922 р. Робота його завжди обтяжувала. На першому плані залишалася література, яка «виправдовувала все його існування». Через ранній розрив з батьками Кафка був змушений вести дуже скромний спосіб життя, що наклало відбиток на його психологію і здоров’я. Аскетизм, самоосуд та хворобливе сприйняття дійсності — усі ці якості яскраво проступають у його знаменитому «Листі до батька». Кафка помер від сухот. Передсмертні його слова такі ж дивні, як і життя: «Лікарю, дайте мені смерть, бо інакше ви вбивця». За життя він опублікував три збірки новел: «Споглядання», «Сільський лікар», «Голодомайстер» та кілька оповідань. Головні твори — романи «Америка», «Процес» та «Замок» — залишилися незавершені і побачили світ уже після смерті автора, всупереч його останній волі. Це перше в Україні ґрунтовне зібрання творів Кафки, здійснене трьома знаними майстрами перекладу.
Щойно смерком Ґреґор прокинувся від свого важкого, схожого на млість сну. Він, певне, й сам скоро прокинувся б, бо вже відпочив і виспався, а все ж йому здалося, що збудили його чиїсь легенькі кроки, і хтось ледь чутно зачиняв ті двері, що вели до передпокою. На стелю і зверху на меблі падало тьмяне світло від електричної лампи з вітальні, але внизу, де лежав Ґреґор, було темно. Він повільно, ще незграбно намацуючи собі дорогу вусиками, які аж тепер почав цінувати, рушив до дверей подивитися, що сталось. Лівий бік йому перетворився на суцільний зашкарублий шрам, і він кульгав на всі свої два ряди лапок. Одна лапка під час вранішньої пригоди покалічилась — ще й так диво, що лише одна, — і тепер висіла мов нежива.
Аж біля дверей Ґреґор помітив, що його туди так вабило: запах їжі. Там стояла миска з солодким молоком, у якому плавали шматки білого хліба. Ґреґор мало не засміявся з радощів, тому що хотів їсти ще дужче, як уранці, і миттю ж занурив у молоко голову по самі очі. Але відразу ж розчаровано витяг її назад; не тільки через те, що йому заважала їсти рана на боці, — бо тепер він міг ковтати лише напруживши все тіло, — а й що молоко йому зовсім не смакувало, хоч раніше це була його улюблена їжа, і сестра, певне, тому й поставила миску. Він майже з огидою відвернувся від миски і поліз назад на середину кімнати.
Ґреґор бачив крізь шпарку в дверях, що у вітальні запалили газ, та коли раніше в цю пору батько любив урочистим голосом читати матері, а часом і сестрі вечірню газету, то сьогодні хоч би хто слово сказав. Що ж, можливо, останнім часом цю звичку, про яку сестра завжди розповідала й писала йому, взагалі забули. Але і в усьому помешканні стояла мертва тиша, хоч воно напевне не було порожнє. «Яке тихе життя веде моя родина», — сказав Ґреґор сам до себе, пильно вдивляючись у темряву. Він дуже пишався тим, що зумів забезпечити батькам і сестрі таке життя в такому гарному помешканні. І яке буде горе, коли всьому цьому спокоєві, добробутові й затишку настане край! Щоб не ятрити собі душу такими думками, Ґреґор почав швидко лазити по кімнаті туди й назад.
Раз за довгий вечір одні двері трохи відчинилися, а раз другі і швидко зачинилися знову; хтось, мабуть, хотів увійти, але передумав. Ґреґор ліг біля самих дверей до вітальні й поклав собі якось заманити нерішучого гостя або хоч узнати, хто то був: та чекав він марно, двері більше не відчинялися. Вранці, коли вони були замкнені, всі добивалися до нього, а тепер, коли Ґреґор одімкнув одні двері, а решту, мабуть, відімкнено, як він спав, — тепер ніхто сюди й носа не показував і ключі стриміли вже назовні.
Аж пізно вночі світло у вітальні погасло, і Ґреґор переконався, що батьки та сестра й досі сиділи в ній, бо добре чув, як вони всі троє навшпиньки виходили звідти. Тепер до ранку годі було чекати якихось відвідин, тож Ґреґор мав досить часу, щоб спокійно обміркувати, як йому жити далі. Але висока, не заставлена меблями кімната, в якій він мусив лежати лігма на підлозі, лякала його — Ґреґор сам не знав, чому, бо прожив у ній уже п’ять років, — і він напівсвідомо, але все ж трохи соромлячись, поспішив залізти під канапу. Там, хоч йому трохи й давило на спину і не можна було підвести голови, Ґреґор відразу відчув себе дуже зручно і тільки пошкодував, що його тіло надто широке і не може все вміститися під канапою.
Там Ґреґор і пролежав цілу ніч. Він або дрімав, раз по раз прокидаючись з голоду, а то сушив собі голову гіркими думками, або плекав невиразні надії, що всі вели до одного висновку: треба терпінням і якнайбільшим тактом зменшити ті прикрості, що їх він мимоволі завдає сім’ї в своєму теперішньому становищі.