Твори: оповідання, романи, листи, щоденники
- Автор: Кафка Франц
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-008-4
- Переводчик: Алексей Потапович Логвиненко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори: оповідання, романи, листи, щоденники». Краткое содержание книги:
Це найповніше видання творів Кафки українською мовою.
* * *
Франц Кафка
(3.07.1883—3.06.1924)
Австрія (Австро-Угорщина)
Франц Кафка (нім. Franz Kafka) — один із найвидатніших німецькомовних письменників XX ст. Його твори, просякнуті абсурдом і страхом перед зовнішнім світом та вищим авторитетом, є унікальним явищем у світовій літературі. «Могутність Кафки безсумнівна», — стверджував Х.-Л. Борхес. Батько письменника походив з чеськомовної єврейської громади, а мати — Юлія (Льови) — з німецькомовної. Сам Кафка писав німецькою, хоча добре знав і чеську, й французьку. Обидва його молодші брати померли, не досягти дворічного віку, а сестри — Еллі, Валлі та Отла — загинуть у гітлерівських концтаборах. Закінчивши Празький Карлів університет, Кафка отримав ступінь доктора права і працював на скромних посадах у страховому відомстві до 1922 р. Робота його завжди обтяжувала. На першому плані залишалася література, яка «виправдовувала все його існування». Через ранній розрив з батьками Кафка був змушений вести дуже скромний спосіб життя, що наклало відбиток на його психологію і здоров’я. Аскетизм, самоосуд та хворобливе сприйняття дійсності — усі ці якості яскраво проступають у його знаменитому «Листі до батька». Кафка помер від сухот. Передсмертні його слова такі ж дивні, як і життя: «Лікарю, дайте мені смерть, бо інакше ви вбивця». За життя він опублікував три збірки новел: «Споглядання», «Сільський лікар», «Голодомайстер» та кілька оповідань. Головні твори — романи «Америка», «Процес» та «Замок» — залишилися незавершені і побачили світ уже після смерті автора, всупереч його останній волі. Це перше в Україні ґрунтовне зібрання творів Кафки, здійснене трьома знаними майстрами перекладу.
Тепер сестрі разом з матір’ю доводилося й куховарити; щоправда, це був не великий клопіт, бо ніхто майже нічого не їв. Ґреґор щоразу чув, як вони марно припрошували одне одного до їжі, і завжди була та сама відповідь: «Дякую, з мене досить» абощо. Нічого вони, мабуть, і не пили. Часто сестра питала в батька, чи не хоче він пива, і радо зголошувалася піти по нього сама. Батькову мовчанку вона сприймала як вагання і додавала, що можна послати й двірничку, але батько тоді казав своє рішуче «ні», і про пиво більше не заходило мови.
Уже в перші дні батько розповів матері, а також сестрі, скільки в них є грошей і які їхні сподіванки на майбутнє. Говорячи, він часом підходив до столу й витягав з маленького сейфика, що тільки й лишився в нього після великого банкрутства п’ять років тому, то якусь квитанцію, то реєстраційну книгу. Чути було, як він відмикав складний замок і, взявши з сейфа, що треба, замикав знову. Ця батькова розповідь уперше, відколи Ґреґор став в’язнем у своїй кімнаті, завдала йому хоч якоїсь втіхи. Він раніше вважав, що після банкрутства в батька нічого не залишилося, принаймні батько йому нічого не казав — щоправда, Ґреґор і не питався. Ґреґора тоді турбувало одне — зробити все, щоб сім'я якнайшвидше забула про нещастя, яке довело її до цілковитої безнадії. Тоді Ґреґор з особливим запалом почав працювати і майже за одну ніч з дрібного конторника зробився комівояжером, що, звичайно, мав цілком інші заробітки; наслідки його праці швидко виявилися у тих грошах, які він удома поклав на стіл перед здивованими й щасливими батьками. То була чудова пора, і вона вже ніколи не повторилася, принаймні у всьому своєму чарі, хоч Ґреґор і пізніше заробляв стільки грошей, що був спроможний утримати, та й утримував, усю родину. І родина, і Ґреґор звикли до того: родина вдячно брала гроші, Ґреґор радо віддавав їх, але якогось особливого тепла більше не відчувалося. Тільки сестра залишилася ще близькою Ґреґорові, і він потай планував собі наступного року, хоч скільки б це коштувало і хоч де б ті кошти довелося брати, послати сестру до консерваторії, бо вона дуже любила музику, не те, що Ґреґор, і гарно грала на скрипці. Коли Ґреґор навідувався із своїх мандрівок додому, то часто згадував у розмовах з сестрою консерваторію, але завжди тільки як чудову мрію, про здійснення якої годі й думати. Батькам не подобалися навіть ці невинні згадки, проте Ґреґор дуже добре все обміркував і поклав собі на Святвечір урочисто оголосити свій намір.
Такі думки, зовсім непотрібні в теперішньому його стані, опосідали Ґреґора, коли він, приліпившись до дверей, слухав, про що мовиться у вітальні. Часом він так стомлювався, що нічого вже не чув і мляво опускав голову, стукаючи нею об двері, але миттю підіймав знову, тому що батьки вловлювали найменший шерех у його кімнаті і відразу ж припиняли розмову.
— Що він там знову витворяє? — казав по хвилі батько, і перервана розмова починалася наново.
Ґреґор довідався з усіма подробицями — батько мав звичку по кілька разів повторювати свої пояснення, бо сам уже давно не мав діла з такими справами, та й мати не могла збагнути всього з першого разу, — що в них, незважаючи на банкрутство, залишилося з давніх часів трохи грошей, на які за ці роки ще й наросли відсотки. До того ж гроші, які Ґреґор щомісяця приносив додому — собі він залишав лише кілька ґульденів, — батьки теж не всі витрачали, отже, й назбирався невеликий капіталець. Ґреґор за дверима радісно кивав головою, потішений такою несподіваною передбачливістю та ощадністю. Власне, гроші, що залишалися з його заробітку, могли б піти на сплату батькового боргу шефові і таким чином наблизити день, коли б Ґреґор міг кинути свою працю, але тепер безперечно вийшло на краще, що батько вчинив по-своєму.
Звичайно, цих грошей аж ніяк не вистачило б, щоб сім’я могла утримуватись на самі відсотки; їх вистачило б хіба на рік, щонайбільше на два роки. Отже, це була сума, якої, власне, не можна було зачіпати, гроші, відкладені на чорний день, а на життя треба було десь заробляти. Батько був хоч ще здоровий, проте старий чоловік, що вже п’ять років не працював і навряд чи зміг би прогодувати сім’ю: за п’ять років, що стали його першим відпочинком у важкому та безталанному житті, він дуже потовщав і втратив свою жвавість. Чи, може, гроші зароблятиме стара мати, хвора на астму, якій навіть важко ходити по кімнаті і яка щодругий день лежить на канапі біля відчиненого вікна, насилу хапаючи ротом повітря? А як їх зароблятиме сімнадцятирічна сестра, коли вона ще майже дитина, яка досі в житті тільки й знала, що гарно вбратися, довго поспати, помогти вдома, трошки розважитись і насамперед пограти на скрипці? Перші дні, як тільки мова заходила про те, що треба якось заробляти гроші, Ґреґор щоразу пускався дверей і кидався на холодне, оббите шкірою крісло, що стояло поряд, бо йому аж гаряче ставало з сорому й горя.