Твори: оповідання, романи, листи, щоденники

— Рятуйте, пробі, рятуйте!

Вона нахилила голову, наче хотіла краще роздивитися на Ґреґора, але натомість безтямно позадкувала на середину кімнати; забувши, що позад неї стоїть накритий стіл, квапливо сіла на нього і, здавалося, зовсім не помічала, що з перекинутого кавника побіч неї вилилась на килим кава.

— Мамо, мамо, — тихо мовив Ґреґор, дивлячись на неї знизу вгору. На мить він зовсім забув про повіреного, зате коли побачив, як розливається кава, не міг утриматись і вихлебтав її. Угледівши це, мати знову закричала, зіскочила із столу і впала в обійми батькові, що кинувся їй назустріч. Проте Ґреґорові було зараз не до батьків, бо повірений ступив уже на сходи і, спершись підборіддям на поруччя, востаннє оглядався на їхнє помешкання. Ґреґор розігнався бігти за ним, та повірений, певне, щось запідозрив, бо, перестрибуючи через кілька східців, помчав геть.

— Ох! — крикнув ще він унизу на весь під’їзд, та й було по ньому.

На жаль, його втеча, здавалося, зовсім роздратувала батька, який досі був відносно спокійний; замість доганяти повіреного або хоч принаймні не заважати Ґреґорові, він схопив у праву руку ціпок повіреного, залишений разом із капелюхом та пальтом на кріслі, а в ліву — газету зі столу і, тупаючи ногами, почав загонити Ґреґора ціпком та газетою назад до кімнати. Дарма Ґреґор просив — щоправда, його прохання ніхто не розумів, — дарма покірно пригинав голову; батько ще дужче тупотів ногами. Мати, хоч надворі було холодно, відчинила вікно, перехилилася через підвіконня і затулила обличчя руками. Між вікном і сінешніми дверима утворився великий протяг, завіси залопотіли, газети на столі зашаруділи, декілька впало додолу. А батько безжалісно наступав і сичав, як дикун. Ґреґор ще не навчився лізти задки, тому відступав дуже повільно. Якби він зважився обернутися, то миттю був би у себе в кімнаті, але він боявся, що батькові не стане терпцю його чекати: батько щохвилини може завдати йому палицею смертельного удару по спині або по голові. Та врешті Ґреґор на свій жах побачив, що іншого рятунку він не має, бо, пересуваючись задки, помилився напрямком; тож він почав якомога швидше, а насправді дуже повільно обертатися, весь час боязко оглядаючись на батька. Батько, мабуть, зрозумів його добрий намір, бо не заважав йому, а навіть часом допомагав ціпком, хоч близько не підходив. Аби ж тільки він не смчав так страшно! Ґреґор аж нестямився від того сичання. Безперестанку прислухаючись до нього, він не зоглядівся, як обернувсь аж надто далеко; тож довелось ще трохи брати назад. Коли ж Ґреґор нарешті щасливо попав головою в двері, то виявилося, що вони завузькі для нього. Батько був у такому стані, що йому, звичайно, й на думку не спало відчинити й другу стулку, щоб зробити ширший прохід. Він хотів одного: аби лиш якомога швидше спровадити Ґреґора в його кімнату. Де йому там було розмірковувати, чи не краще Ґреґорові випростатися, щоб, може, таким способом пролізти в двері. Певне, якби Ґреґор не застряв, то батько вже не зачепив би його, а спокійно дав би зайти до кімнати, бо ззаду вже хвилювання вщухло і, коли б не батькове сичання, було б зовсім тихо, а так Ґреґор боявся і — хай буде, що буде — почав пробиватися в двері. Він завис у дверях, піднявши один бік і геть обдерши його; на одвірках залишилися бридкі плями. Врешті він зовсім застряв і сам не міг далі ані зрушитись; один ряд лапок безпомічно метлявся в повітрі, а другий був болюче притиснутий до підлоги. Батько порятував його тим, що добре турнув ззаду, і Ґреґор, стікаючи кров’ю, упав аж серед кімнати. Двері замкнули ще й на засув, і стало тихо.