Балаган, або Кінець самотності (Журнальний варіант)
- Автор: Воннегут Курт
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", №12 1984
- Переводчик: Володимир Горячев
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Балаган, або Кінець самотності (Журнальний варіант)». Краткое содержание книги:
Брат і сестра Вілбер і Еліза Суейн, герої роману «Балаган, або Кінець самотності», в очах рідних і близьких зовні потворні і розумово неповноцінні люди. Але вони оригінально мислять і відчувають, коли роблять це спільно. Разом вони геніальні. Після насильницького поділу їх доля — самотність. Навіть ставши президентом країни, будучи на Олімпі влади, Вілбер не зміг подолати бар'єр самотності.
Еліза розреготалась. Хихотіла і медсестра. Навіть я сміявся. Всі ми заходилися від сміху.
А тим часом наші батьки перебували в іншій частині дому. Вони тримались осторонь від подібних жартів.
Проте вже тоді — на початку тих розваг — ми відчули першу тривогу, бо іноді нас роз'єднували. Під час деяких тестів ми перебували на відстані принаймні в кілька кімнат. І як тільки відстань між Елізою та мною зростала, я тупів і втрачав упевненість у собі.
Коли ми возз'єднувались, Еліза казала мені, що почуває приблизно те саме. «Мені здавалося,— говорила сестричка,— ніби голова моя наповнюється кленовим сиропом».
Проте ми обоє мужньо прагнули не помічати, якими понурими й пригніченими дітьми ставали ми, коли нас роз'єднували. Тож ми вдавали, ніби ті дефективні діти не мають до нас ніякого відношення. Я та Еліза навіть вигадали для них прізвиська. Ми прозвали їх Бетті Браун і Боббі Браун.
А тепер саме до речі згадати про таке: коли Еліза загинула під сніговою лавиною в горах на Марсі, ми ознайомилися з її заповітом і дізналися, що сестричка просила поховати її там, де її спостигне смерть. Над могилою мав стояти простий надгробок з написом:
ТУТ ПОХОВАНО БЕТТІ БРАУН
Останнім із фахівців, який оглянув нас, став психолог — доктор Корделія Суейн Кордінер. Вона ухвалила рішення, згідно з яким Еліза та я мали жити окремо,— тобто на віки вічні залишитися Бетті і Боббі Браунами.
Розділ 16
Російський письменник Федір Михайлович Достоєвський якось зауважив: «Якийсь, такий прекрасний, святий спомин, збережений з дитинства, можливо, найкращим вихованням і є». Можу навести й інший приклад швидкісного навчання дитини: коли вона знайомиться з вельми шанованою у світі дорослою людиною і відкриває, що насправді та особа є небезпечним психопатом.
Саме такий подарунок і зробило нам життя, коли звело нашу долю з доктором Корделією Суейн Кордінер, яку вважали всесвітнім авторитетом у галузі психологічних тестів.
Назвати Достоєвського по батькові мені пощастило тільки тому, що в холі Емпайр-стейт-білдінга знайшлася Британська енциклопедія.
У товаристві дорослих доктор Корделія Суейн Кордінер була незмінно люб'язна і справляла на всіх найкраще враження. Приходячи в наш дім, вона завжди вдягалася з вишуканою елегантністю: черевики на високих підборах, яскраві екзотичні сукні, коштовні прикраси.
Ми чули, як одного разу Корделія Суейн Кордінер заявила нашим батькам: «Якщо жінка здобула три докторські наукові ступені й очолює дослідницьку корпорацію з річним бюджетом у три мільйони доларів, це аж ніяк не означає, що вона не може бути жіночною і привабливою».
Та тільки-но вона залишалася з нами віч-на-віч, як її відразу посідала параноїдна шизофренія.
— Годі вередувати! — погрожувала нам вона.— Зі мною, мої зашмаркані мільйонерчики, ваші коники не пройдуть!
Оскільки доктор Кордінер була параноїком, особливо неприємним для нас виявилося те, що її середнє ім'я збігалося з нашим прізвищем.
— Я вам — не тітонька Корделія! — заявляла вона.— Ви собі не сушіть над цим свої аристократичні голівки. Коли мій дід виїхав із Польщі, він змінив прізвище Станкевич на Суейн.— Очі в неї засвітилися.— Ану, скажіть: «Станкевич!»
Ми сказали.
— А тепер — «Суейн»,— зажадала вона.
Ми виконали і цей наказ.
Нарешті хтось із нас запитав, чого вона так казиться.
Це запитання анітрохи не розсердило її.
— Ви помиляєтесь,— пролунало у відповідь.— Казитися через такі дрібниці людині мого фаху не випадає. Але зважте, що запросити людину моєї кваліфікації в таку далеч і глушину, аби особисто оглянути двох дітей,— це однаково, що звернутися до Моцарта з проханням настроїти фортепіано. Це те саме, що просити Альберта Ейнштейна збалансувати чекову книжку. Чи зрозуміли ви мене, «міс Елізо» й «містере Вілбер»? Здається, так вас тут називають?
— Тоді чого ж ви приїхали? — запитав я.
Тут вона розлютилася знову. Не тамуючи свого роздратування, доктор Корделія Суейн Кордінер процідила:
— Тому, мій маленький лорде, що тут пахне великими грошима.
Новим ударом для нас стало повідомлення, що вона збирається обстежувати кожного окремо. Із щирою наявністю ми спробували заперечити. Мовляв, у нас значно краще виходило б із відповідями, якби нам дозволили бути разом — голова до голови.