Балаган, або Кінець самотності (Журнальний варіант)
- Автор: Воннегут Курт
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", №12 1984
- Переводчик: Володимир Горячев
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Балаган, або Кінець самотності (Журнальний варіант)». Краткое содержание книги:
Брат і сестра Вілбер і Еліза Суейн, герої роману «Балаган, або Кінець самотності», в очах рідних і близьких зовні потворні і розумово неповноцінні люди. Але вони оригінально мислять і відчувають, коли роблять це спільно. Разом вони геніальні. Після насильницького поділу їх доля — самотність. Навіть ставши президентом країни, будучи на Олімпі влади, Вілбер не зміг подолати бар'єр самотності.
Розділ 10
Тієї ночі мати зазнала нападу тимчасового божевілля.
Згодом я навчуся краще розуміти її. І хоч мені ніколи не судилося любити ні своїх батьків, ні когось іншого, я ще не раз захоплюватимуся бездоганною порядністю матері. Вона зовсім не була лихослівною. Хай би то був прилюдний виступ, хай приватна розмова — через неї нічия репутація не страждала.
Отже, насправді то була не наша рідна мати, яка напередодні нашого п'ятнадцятиріччя заявила: «Як я можу любити цих моторошних потвор?» — маючи на увазі, звичайно, Елізу й мене.
Ні, то таки була не наша матуся, яка мовила, звертаючись до батька: «Як могла я спородити на світ дві отакі без'язикі колоди?»
І таке інше.
А що ж тато? Він схопив її в обійми, заливаючись слізьми від любові й жалю.
— Ох, Калебе, Калебе,— голосила вона в обіймах чоловіка,— це була не я!
— Авжеж не ти,— погодився він.
— Пробач мені.
— Звичайно.
— Чи коли-небудь простить мене бог?
— Він уже простив,— заспокоював її батько.
— Наче диявол у мене вселився,— виправдовувалась матуся.
— Так воно й було, Тіс,— погодився батько.
Потроху мати заспокоювалась.
— Ох Калебе! — зітхнула вона.
Щоб ви не подумали, ніби я прагну розчулити вас, скажу, що в ті дні ми з Елізою були не вразливіші за кам'яні статуї.
Ми потребували батьківської любові, як риба потребує парасольки.
Тож коли мати вигукнула, що ненавидить нас, ми сприйняли це спокійно. Ми просто замислилися над поведінкою матері в суто інтелектуальному плані.
Нарешті вона таки опанувала себе. Якщо вже господь бог вирішив випробувати її в такий спосіб, вона знайде в собі сили ще на сотню таких днів народження. Та перш ніж остаточно підготуватися до цієї покути, вона висловила одне побажання:
— Калебе, я все на світі віддала б за один проблиск розуму в очах хоч котрогось із наших близнюків.
А це було так просто владнати.
Простісінько.
Отож ми з Елізою пробралися до неї в кімнату й зробили з простирадла великий транспарант. І, коли наші батьки міцно заснули, ми крізь потаємний отвір за відсувною стінкою шафи пробралися в їхню спальню і повісили той транспарант таким чином, щоб він виявився першим предметом, на якому вранці зупиняться очі батьків.
Ось що було на ньому написано:
ЛЮБІ НАШІ МАТЕР І ПАТЕР!
МИ НІКОЛИ НЕ СТАНЕМО ВРОДЛИВИМИ,
АЛЕ ЦІЛКОМ МОЖЕМО БУТИ ТАКИМИ РОЗУМНИМИ ЧИ ТУПИМИ, ЯКИМИ ЗАХОЧЕ БАЧИТИ НАС ОТОЧЕННЯ.
ІЗ ЦІЛКОВИТОЮ ДО ВАС ПОВАГОЮ,