Балаган, або Кінець самотності (Журнальний варіант)
- Автор: Воннегут Курт
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", №12 1984
- Переводчик: Володимир Горячев
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Балаган, або Кінець самотності (Журнальний варіант)». Краткое содержание книги:
Брат і сестра Вілбер і Еліза Суейн, герої роману «Балаган, або Кінець самотності», в очах рідних і близьких зовні потворні і розумово неповноцінні люди. Але вони оригінально мислять і відчувають, коли роблять це спільно. Разом вони геніальні. Після насильницького поділу їх доля — самотність. Навіть ставши президентом країни, будучи на Олімпі влади, Вілбер не зміг подолати бар'єр самотності.
— Овето,— сказав лікар,— тобі, мабуть, приємно буде знати, що в твоєї матері вже майже нормальна температура.
Спокій лікаря розсердив батька, але водночас він і зрадів: нарешті знайшлася людина, на якій можна розрядити нервову напругу.
— Скільки часу отаке триває?— викрикнув він.— Я вас запитую! Коли вам стало відомо про їхні розумові здібності?
Доктор Мотт поглянув на годинник.
— Приблизно сорок дві хвилини тому,— відповів він.
— Дивлячись на вас, аж ніяк не скажеш, що ви дуже здивовані,— сердито кинув батько.
Якийсь час доктор Мотт, здавалось, обмірковував відповідь, а тоді, знизавши плечима, сказав:
— Я, звичайно, щиро радий за вас усіх.
Але насправді доктор Мотт ну аж ніяк не скидався на щасливого. І тут ми з Елізою знову торкнулись одне одного головами. Навколо нас відбувалося щось дивне, незрозуміле — і нам дуже кортіло з'ясувати, в чому ж криється загадка.
І спільний геній не зрадив нас. Він відкрив нам справжню суть подій: ми потрапили в таке безнадійне становище, в якому досі ще не опинялись.
Але наш розум, як і всі інші, час від часу страждав від дивовижної наївності. Щось таке сталося з нами й тепер. Внутрішній голос порадив: щоб усе повернулося на свої місця, нам досить знову стати ідіотами.
— Бу,— сказала Еліза.
— Ду,— підхопив я і пукнув.
Еліза розрюмсалася.
Я схопив намазаний маслом коржик і пожбурив ним у обличчя Овети Купер.
Еліза повернулась до батька.
— Бу-блу!— сказала вона.
— Фуф-бей!— заволав я.
Татусь зайшовся плачем.
Розділ 13
Минуло шість днів відтоді, як я почав оцей свій життєпис. Протягом чотирьох із них сила земного тяжіння була середня — як ото за колишніх часів. Але вчора вона так зросла, що я ледь підвівся з ліжка — тобто зі свого кубельця з килимків, влаштованого у холі Емпайр-стейт-білдінга. Потім рачки промандрував крізь хащі свічників із власної колекції, прямуючи до шахти ліфту,— ми використовували її як нужник.
Отак воно.
А сьогодні гравітація послабла до рівня першого дня, і я знову відчув приплив чоловічої снаги, так само як і Айседор, коханець моєї онуки Мелоді. А втім, це коїться з усіма чоловіками на острові.
Прихопивши трохи харчів, Мелоді та Айседор пішли туди, де Бродвей перетинає Сорок друга вулиця. У дні зі слабкою гравітацією вони будують там досить примітивну піраміду. Вони не обтесують брил каміння і взагалі не обмежують себе у виборі будівельного матеріалу. Стягають на купу і двотаврові балки, і бочки від пального, й уламки автомобілів, й автопокришки, і конторські меблі, і театральні крісла, і всякий інший мотлох. Але я бачив, що в них виходить, і повірте мені: це таки буде не безформна купа сміття, а справжня піраміда.
І якщо майбутні археологи натраплять на мою книжку, це заощадить їхні зусилля, бо вони не стануть марно розкопувати піраміду, щоб дослідити її вміст. Бо всередині піраміди немає потаємних кімнат із незліченними скарбами. Та й узагалі немає там ніяких кімнат.
Сенс цієї піраміди криється на дні колодязя, над яким, власне, її й поставлено. У даному разі йдеться про тіло мертвонародженої дитини.
Те немовля покоїться у вишукано оздобленій скриньці, яку використовували колись для зволоження сигар найвищого гатунку.
Чотири роки тому Мелоді, що була матір'ю дитини, я — прадід — і Війра Бурундук-П'ята Заппа, наша найближча сусідка і щирий друг, опустили скриньку на саме дно колодязя, обминаючи комунікаційні кабелі і труби.
Що ж до піраміди, то її ідея цілком належить Мелоді та Айседору, який згодом став коханцем моєї онуки. Це, по суті, пам'ятник життю, яке і не відбулося. Це монумент людині, яка так і не дістала імені.
Отак воно буває.
Щоб дістатися до скриньки, зовсім не обов'язково дочиста розбирати піраміду. До поховання є й інші шляхи.
Але стережіться — там пацюки.
Оскільки немовля вважалося моїм спадкоємцем, піраміду можна назвати й так: «Гробниця принца Канделябрійського».
Ім'я батька принца Канделябрійського невідоме. Він згвалтував Мелоді десь на околицях Скенектаді, коли з Детройта, королівство Мічіган, дівчинка прямувала на Острів Смерті, сподіваючись розшукати свого діда — легендарного доктора Вілбера Нарциса-Одинадцятого Суейна.
Тепер Мелоді знову завагітніла — цього разу від Айседора.