Закоłот. Невимовні культи

— Mein Tod wird nichts ändern, Vampir, — не обертаючись, промовив Зіверс, який навіть не сподівався, що істота зрозуміє його. — Du wirst es nicht schaffen. Du wirst dieses Raumschiff nicht haben.

Мереживо нейтронних потоків, що звивалося в безперервному танку, на якусь мить припинило свій хаотичний рух, склавшись у довгу послідовність комплексних форм. Можливо, то була форма спілкування, найближча до людських, на яку був здатен Вогняний вампір. Асемічний символізм, що, навіть такий, лежав за межами прямого сприйняття людським розумом… Усе одно Зіверс не дивився. Фхатагва рушив до нього — і від того його руху простір-час пішов хвилями, дикий код заметушився, змінюючи свої численні течії та розбиваючи пакети й вузли. Сенсори верещали, захлинаючись у магнітному полі.

І тоді він побіг — Вольфрам фон Зіверс, що заради служби на військовому кораблі перетворив себе на спеціалізовану машину, лише з невеликим відлунням первісної людяності, який ніколи не вважав себе військовиком — принаймні, воїном. Його тіло перебудовували, викидали все зайве та слабке, змінюючи на витривале й відповідне суворим вимогам флотської служби. Знешкоджували все, що маленькими хробаками підточувало його, що заважало й відволікало. Рік у рік загортали у щільний кокон, позбавляючи слабкості, жалю та сумнівів. Чи й сподівалися на такий результат, чи передбачали, що їхнє творіння повстане та серед останніх буде боротися за «Сінано», коли іншим буде вже несила?

Але Зіверс не був воїном. Усі ті зміни, яких він зазнав, не призвели до перетворення його на смертельну зброю, принаймні — не на ту зброю, що здатна здолати ворога у двобої. Радше на корисний елемент великого механізму, складної машини. А за теперішніх обставин він став Ахіллесовою п’ятою, щілиною в обладунках, зручною для завдання швидкого смертельного удару.

Він біг щодуху, не обертаючись і не замислюючись, біг так, що ревіли перевантажені органо-синтетичні м’язи, перегріваючись і посилаючи відчайдушні сигнали керуючим системам про аварійне відключення. Дарма — перше, що зламав Зіверс, коли зрозумів, що з ворогом він нині лицем до лиця, це власні обмежувальні процедури. Але щоразу, коли він відчував, що викривлення простору-часу за спиною вщухає й віддаляється, щоразу, коли воно майже зникало з показників сенсорів, якимось неймовірним чином переслідувач знов з’являвся позаду, ще ближче, ніж був до того, відрізаючи його від наступного повороту, заганяючи в кут, мов сполоханого звіра.

Повернувши за ріг, він побачив вивернуте, мов вітролом, сплетіння труб, газоходів та кабелів, покручених та спотворених потужним вибухом. Вимкнувши магніти в підборах, Зіверс майнув крізь цей металево-пластиковий ліс, крізь вихори пари, диму та сріблястих іскор. Відштовхуючись, його нога застрягла між двох труб. Втративши рівновагу, тіло незграбно повалилося вперед, застрягла нога вигнулася й тріснула, не витримавши навантаження. Бризнуло їдкою рідиною з гідравлічного циліндра, замерехтіли повідомлення про ушкодження.