Закоłот. Невимовні культи

Та раптом напруга зникла, і Кассандру жбурнуло вперед по тунелю, вдарило об рейку, крутонуло, повело вбік, полосонуло по плечах жмутами кабелів, озвалося тонкою смугою болю вздовж лопаток, потім відбило донизу, до палуби, підкинуло ще раз, уперед і вгору. На очі впала багряна заволока, кістки нили, але якимось чином Кассандра розуміла, що флоатує над палубою, повільно опускаючись.

Відчуття поступово поверталися. Звівшись на ліктях, вона завмерла, намагаючись прийти до тями. У вухах дзвеніло, у плечі пульсував гострий біль, м’язи дрібно тремтіли. Слабкість м’якою прохолодною хвилею накривала тіло.

Брязкіт і скреготіння атакували слух дівчини, тільки-но вщух дзвін у вухах. Хтось несамовито видирався з уламків, розсовуючи пласталь, трощачи акрил та синткераміку. Він робив це цілком безмовно, жодним звуком не позначаючи власного існування. У загальному шумі можна було вловити тільки тонке скрипіння обвугленого тіла.

Кассандра побігла — навіть не звівшись на рівні, не озираючись і не думаючи. Вона бігла, незважаючи на пекуче оніміння, що охопило кінцівки, на брак повітря в шоломі, який не встигав за прискореним диханням, на темряву в очах, що ставала дедалі щільніша. Вона відштовхувалася від палуби, хапалася руками за скоби та виступи, тягнула себе вперед. А позаду, випроставшись, повзла за нею ожила циндра. Лише на мить дівчина озирнулася, щоб побачити людиноподібну тінь позаду себе — близько, надто близько. Хрустка лапа вистрелила вперед, вхопивши її за ногу, стиснула, потягла назад. Мить — і друга вхопила шлейку комбінезона, жар лизнув шкіру, просочився вглиб, до хребта, майже паралізувавши Кассандру. Вона наосліп відштовхнулася вільною ногою, вчепилась руками в уламок, що стирчав зі стіни. Навіть крізь ізолюючу поверхню комбінезона проник жар — пекуча хвиля, що здіймалася дедалі вище. Зашкарубла долоня стиснула оголене плече, і хоч дівчина не чула смороду, вона відчувала — гостро й нестерпно — як вигорає її плоть, крізь шкіру та м’язи до самих кісток. Від болю заклало вуха, кров калатала у скронях, немов велетенський молот. Вона викручувалася, намагаючись випростатися, та вкритий циндрою монстр тримав міцно. Він притиснув її до підлоги, неймовірно важкий навіть для слабкої корабельної гравітації. Комбінезон почав плавитися, над ним здійнялися цівки диму. Кассандра лежала на животі, мрець тиснув згори, розжарений настільки, що лускалася його запечена, ламка шкіра. Вогонь виривався назовні вируючими лілеями плазми. Покручена лапа лягла на лицеве скло, акрил зашипів, вкриваючись бульбашками, ядучий сморід заповнив внутрішній простір. Кассандра знов закричала — з останніх сил, наче цей крик міг урятувати її. Від болю паморочилося в голові, легені стискалися у жорстких спазмах, кінцівки задеревеніли, наче невдало прилагоджені протези.