Закоłот. Невимовні культи
- Автор: Кузнєцов Володимир
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-617-7585-20-5
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Закоłот. Невимовні культи». Краткое содержание книги:
Одвічна дилема Людини — який шлях є істинним? Per omnia saecula saeculorum, світ без кінця — чи Bellum omnium contra omnes, війна без кінця?
На материнському кораблі «Сінано» — найстарішому та найпотужнішому представнику Об’єднаного Флоту Імперії, спалахує заколот, кривавий та безжальний. Хто розпочав його, до чого він призведе, а головне — як пов’язаний із подіями тисячолітньої давнини, що вже стали наріжним каменем історії людства?
Похідний порядок, який значно обмежував можливості ескорту щодо маневру та атаки, для малих кораблів був майже ідеальний. Допоки ескорт розійшовся достатньо широко, щоб забезпечити собі час для відбиття атак штурмовиків, він втратив три розвідувальні фрегати. Бій тривав шість годин сорок вісім хвилин — допоки «Сінано» не увійшов у скупчення астероїдів сімейства Флори, після чого ескорт врешті отримав зі штабу наказ відступати. Всі, хто в той час ще тримав оборону на облавку «Сінано», попри жах та відчай, розуміли, що зупинити бунтівного гіганта, навіть позбавленого ескорту, може лише інший материнський корабель, себто повноцінна материнська група. Дві такі охороняли Землю, одна мала перебувати на орбіті Марса, три воювали з флотами Вогняних вампірів Катуджі на орбітах Венери та Меркурія. По другий бік астероїдного кільця маневрував флот Блокади Сатурна. Відкритим залишалося тільки одне питання — куди заколотники спрямують «Сінано». Допоки корабель рухався на «Оріоні», але в такий спосіб політ до Юпітера міг тривати досить довго — якщо взагалі вистачить бомб. Певне, перехід на сингулярний двигун мав відбутися на виході з кільця — за умови, що спротив лоялістів буде остаточно подолано. У межах поясу астероїдів перебувала також Церера, на якій була розташована «Країна ляльок» — опорна база Об’єднаного Флоту. «Сінано» (під повним контролем заколотників) був спроможний її захопити, але втримати — малоймовірно.
Мертвий оператор, спалений до чорного кістяка, скорчився у кріслі просто перед Зіверсом.
— Wie ist es dazu gekommen? — просипів той, копняком відпихнувши крихкий згарок від термінал-інтерфейсу. В лабораторії інструментарій був ширшим, тут же з міркувань безпеки суттєво порізали всі сторонні функції. Третя лінія, годі й казати… четверта буде ще гірша. Хоча було б краще, якби на четверту відступати не довелося. Принаймні, план був такий…
Вольфрам пройшовся вздовж ряду терміналів, активуючи мережі, оминаючи системні бар’єри, виводячи дані систем спостереження. Він облаштовував свій центр операцій вправно й ретельно, зі спокійною впевненістю людини, що напевне знала, скільки часу вона має та які саме його витрати є необхідними й достатніми. Власне, він був створений для такої роботи — до того ж знав і розумів її. Так, спектр завдань дещо змінився, але інструментарій, забезпечений імплантатами, авгментаціями та ритуалами, дозволяв їх вирішувати. І він вирішував. Там, де капітан «Сінано» Ренарт Декарт і адмірал материнської групи Окіта Содзі нічого не домоглися, він, гросінженер, знайшов необхідні рішення. Хай би якими неймовірними та самогубними вони здавалися на перший погляд.
Тепер він розумів, що навіть командування у своїй стратегії зарахувало «Сінано» до втрат — бо якщо ні, то Переможець зараз не розтинав би мономолекулярним лезом корабельні нутрощі. Але титуловані флотоводці та безліч їхніх штабних служб не знали, не могли знати, що тут відбувається насправді. І не збиралися навіть слухати, ба більше — вірити тим, хто звертався до них із цих задимлених казематів.
«Сінано», давнішій за будь-який з кораблів Об’єднаного флоту, був приречений на знищення. Зіверс торкнувся долонями приладової дошки. Дотик, який він відчував, був лише синтезованим сигналом, набором технічних показників для мінімального сприйняття довкілля — значно біднішій за той, що давала жива плоть. Невдоволений цим, він опустився на коліна й припав до пласталевої поверхні щокою. Цей вияв сентиментальності був несподіваний навіть для нього самого — досі Вольфрам фон Зіверс не відчував, наскільки багатовимірним та глибоким є відбиток цього корабля в мультивсесвіті. Так, корабель не мав свідомості — просто не міг мати, ця хиба була виключним прокляттям людства. Але він мав душу. Вона сформувалася з багатьох проекцій, що їх корабель відкидав на різних шарах простору-часу. І Зіверс надто глибоко занурився в неї за час служби, особливо в ці останні дні, щоб тепер її не відчувати… не бути її часткою.