Азартні ігри з долею
- Автор: Брешан Иво
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книги — XXI
- ISBN: 978-617-614-141-9
- Переводчик: Ірина Маркова
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Азартні ігри з долею». Краткое содержание книги:
«Азартні ігри з долею» не вписуються у канони банального детективу чи трилеру, бо за історією про пошук вбивці криється кохання, випробуване сумнівами, болем, війною, часом; міцна чоловіча дружба, психологічний конфлікт бажаного і дійсного та боротьба головного героя у пошуках себе у повоєнному світі.
Ця трагічно-проста історія не читається похапцем у транспорті, адже стежачи за розмовами героїв про долю, гру, життя та смерть, спостерігаючи за перебігом подій, ви захочете повертатись на сторінки книги знову і знову.
— Ну що? — запитав Бонетті, коли вони залишилися на самоті. — Чи тепер врешті перша партія за мною? Чи ти досі не визнаєш своєї поразки?
— Ще нічого не сталось, любий мій Бонетті. Оскільки лише тепер починається справжня гра, бо Ані більше не загрожує небезпека.
— Постривай-но...ох, що я хотів сказати! Хіба ти не бачив, як вона його нетерпляче чекала? І яка була засмучена, коли він так і не з’явився?
— То нічого не значить. Все це могла бути тільки хороша акторська гра. На випадок, якщо він десь поблизу і спостерігає за нею із схованки. Треба подивитись, що вона робитиме, коли повернеться до Рієки.
— Та хай йому грець! — Бонетті почав потроху вже лютувати. — Ми так не домовлялися. Гра триває лише до того часу, поки гість не поїхав. А ти б хотів, щоб ми до судного дня чекали, що вона робитиме. І ще одне: а якщо вона взагалі не збирається нічого робити? Як ми про те дізнаємось?
— Можемо обрати якісь розумні часові рамки! Це, скажімо, наприклад, місяць після того, як вона повернулась до Рієки. Якщо за той час вона нічого не зробить, я визнаю, що ти переміг.
— Ми не маємо стільки часу. Вже на другому тижні червня прибуде до нас другий гість, це станеться за десять днів. Вчора я саме отримав телеграму того Зденка Башича зі Спліта. Приїжджає на своєму авто... Ні, ні, Франко, пробач, але цей раунд за мною, а новий, якщо ти після цього всього і далі його бажаєш, можемо почати з Башичем.
— Звичайно, я хочу. Ти й сам це добре знаєш! Думаю, що в цій нашій грі є деякі слабкі місця, про які ми повинні добряче поміркувати. Ми недостатньо продумали оці раунди. Треба було б усіх свідків опитати, а вже наприкінці підбити підсумки, аж тоді, коли останній з них поїде. За умови, звичайно, що до того часу справа не вирішиться. Проте залишити умову, що ми щоразу вкладаємо новий внесок за гру в розмірі 10 000 кун.
— Не заперечую. От тільки, хто оплачуватиме їхнє перебування у готелі, якщо протягом усього часу ми не знатимемо, хто з нас переміг? Якщо прийде до нас несподівана ревізія і встановить, що якісь постояльці жили тут безкоштовно, я опинюсь по вуха в лайні.
— Ну що ж! Перебування їм усім оплачуватиму я, як організатор акції «Дубровник — відкрите місто». Звичайно, зі своєї кишені. Вже завтра матимеш всі кошти за Ану. Але якщо в кінці я виявлюсь переможцем, то ти мені ці витрати компенсуєш.
— Гаразд, погоджуюсь. І лише через те, що я на 99 відсотків впевнений, що не програю. Всі знаки вказують на те, що Ретель взагалі не той Дуда. Якщо хочеш, можемо того Башича відразу, як він прибуде, познайомити з ним.
— Це навіть не будемо обговорювати та брати до уваги. У чому ж тоді привабливість такої гри? Мене взагалі навіть не хвилює, чи виграю я, чи програю. Я власне більше граю сам з собою, ніж з тобою, я хочу відкрити між фактами певний причиново-наслідковий зв’язок, а потім подивитись, чи все це закінчиться так, як за логікою речей мусило. Я хочу проникнути в серцевину того, що керує усіма випадками, бо впевнений, що у всьому, що трапляється, і в тому, що можна передбачити і в чомусь неочікуваному, мусить існувати систематичність, яка від нас надійно прихована.
— Якби вона існувала, то її б уже давно відкрили люди, набагато розумніші від нас з тобою.
— Не погоджуся. Іноді хтось зі скромними розумовими здібностями може помітити дрібницю, яку пропустили мудреці через надзвичайно велике почуття собівартості. І якщо цей механізм — цілковита таємниця, то існує велика ймовірність, що хтось — хай навіть напівідіот — все роблячи навздогад і навіть не бажаючи цього, натрапить на ту стежку, яка веде до розгадки.
Розділ 6
скільки в наступні дні, аж до прибуття Башича, у грі настала перерва, Тюдор забув про Дуду і проводив дні, як і раніше, граючи в карти та прогулюючись до Бонінова. Єдине, що в розпорядок своїх звичних повсякденних занять він запровадив одну маленьку новинку: повертаючись з Бонінова, він більше не сідав перед міською кав’ярнею, а приходив до готелю «Аргентина» і там пив свою узвичаєну порцію кави. Він робив так, аби ніхто не помітив, що він з’являється в готелі лише в певні дні й не пов’язав це з відпочинком там пакрацьких свідків. Тому, на випадок, якщо за ним хтось стежить, він хотів справити враження, що трішки змінив свої звички.
Інакше кажучи, Франко жив у такий спосіб, який настільки відрізнявся від усіх загальноприйнятих зразків, що в Дубровнику міг зажити слави дивака і стати предметом знущань та кпинів, якби лиш в нього не було його міцної репутації професора та героїчного минулого його родини. Його родовий будинок розташований на Прієку, вулиці, паралельній Страдуну, і мав три поверхи, проте Тюдор користувався лише найвищим. Інші два, нижні, поверхи перебували у володінні племінників, дітей його покійного брата й сестри, які зрідка приїжджали в Дубровник, тож здебільшого Тюдор жив у будинку сам. Раз на тиждень сюди, у квартиру, приходила конавлянка[23], щоб поприбирати та приготувати їжу. Та незважаючи на це, у домі завжди панував хаотичний безлад, бо все, що б вона не прибрала, Тюдор до наступного приходу жінки зводив нанівець усю її роботу. Оскільки він сам готував їжу, то постійно після того залишався немитий посуд, а якщо шматок їжі чи якийсь папірець або обгортка падали на підлогу, йому навіть не спадало на думку нахилитися та підняти його. Коли він перевдягався, то брудний одяг ніколи не клав у прання, а залишав його на першому-ліпшому місці, яке опинялося у нього під рукою і там він залишався доти, поки конавлянка не збирала його і не відносила у прання. Він ніколи не застеляв постелі, Тюдора увечері завжди чекало ліжко в такому самому стані, в якому він його залишив уранці. Отож, напередодні приходу конавлянки весь будинок виглядав дуже занедбаним; повсюди (на столі, стільцях, ліжку, підлозі) було все, чого там аж ніяк не мало бути: брудні шкарпетки, сорочки, майки, кальсони та штани, книжки, папери, немитий посуд і столові прибори; так, що все загалом справляло враження, що у квартирі за кілька митей до того закінчився грубий обшук поліції.
23
Конавлянка — жителька громади Хорватії, що на крайньому півдні Адріатичного узбережжя.