Азартні ігри з долею

— Справді? — здивовано спитав Тюдор, обертаючись до нього. — А можна поцікавитись, з якої причини ти так вважаєш?

— Ви знаєте, професоре. Той Дуда чинив те, що доля тоді від нього вимагала. З ним мало статися те, що йому приготувала доля; ніхто нічого не може змінити. Хіба не ви казали, що є найвищий розум... як він називається... логос[22]... який все поставить на свої місця? Тож йому треба підкоритися і не плутатись у нього під ногами.

— Так, проте не забувай, що підкоритися логосу — не означає залишатися пасивним та бездіяльним, а якраз навпаки, діяти у згоді з тим, чого він від тебе вимагає.

— Маємо, що маємо, — перебила професора Ана. — Я вирішила відступитись від цього. Навіщо я взагалі займалась таким маргінальним явищем, як той Дуда, якщо в цій справі замішано багато більших рибин? Ті, хто це задумали й підписали наказ. Дійсно, то справжні злочинці, а, якщо ми говоримо про них, то тут, на жаль, я абсолютно безсила.

— Чи означає це, що ви не збираєтесь виступити на суді як свідок?

— Так, звичайно. Від мене б там вимагали свідчень про те, що я бачила, а насправді я ж нічого не бачила. Лише те, що якісь люди когось кудись вели. Справу закрили б за недостатньою кількістю доказів, вовк з’їв ягня. А на мені б лишилося тавро сорому.

Коли пізніше Франко зустрівся з Бонетті й переповів йому розмову, той ще більш переконався, що в останні дні Аниного відпочинку не станеться нічого нового. Іво навіть почав поводитись, як переможець, взагалі перестав розпитувати про цих двох і лише чекав, коли формально добіжить кінця час гри, аби забрати всі гроші з сейфа. Тюдор, однак, був зовсім інакшої думки. Був певен, що плетиво речей, хоч називай його закономірними чи конче необхідними наслідками якихось подій або збігом обставин; щось, чиє значення в нашому існуванні ми не можемо усвідомити, і яке далі розвивається якимись несподіваними обертами, можна змінити якимось іншим чином, хоч як мало на те надії. Через те він вирішив не опускати рук. Він приходив до готелю під приводом, що має залагодити справи з Бонетті й намагався якомога непомітніше спостерігати за Аною та Ретелем. Проте це було марним; не сталось нічого такого, що могло б дати новий виток подій, новий поворот у цій справі. Відпочинок Ани, який почався у неділю 21 травня, тривав без будь-яких змін, і швидко тиждень добіг кінця. Коли скінчився її відпочинок, 28 травня, у неділю вранці, вони виїхали з готелю і поїхали у Груж, аби сісти на корабель, який о 10 годині відходив у напрямку Рієки. Проводжали її у тому ж складі, що й зустрічали. Оскільки Ретеля там не було, Тюдор напівжартома зауважив:

— Що це значить? Давнього бойового товариша сьогодні підвів транспорт?

— Не підвів, — відповіла вона. — Вранці він мусив кудись піти через важливі сімейні зобов’язання, але повинен прибути з хвилини на хвилину.

Ніхто далі ні про що її не розпитував, тож прощання протікало в сердечній атмосфері, і коли корабель відійшов від берега, Ана усім довго махала, і рукою посилала повітряні цілунки. Проте доки вона те робила, обличчя в неї було засмучене, і вона постійно кружляла поглядом по берегу, вочевидь, шукаючи Ретеля, якого там не було.