На каравелі "Улюбленець Нептуна"
- Автор: Суслов Владлен Олексійович, Росин Вениамин Ефимович
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «На каравелі "Улюбленець Нептуна"». Краткое содержание книги:
Проте хлопчик помилився. Після ряду загадкових і незрозумілих пригод Федя з подивом і страхом переконується, що він потрапив на справжню купецьку каравелу, команда якої в усьому дотримується звичаїв давноминулої епохи. Кудряш стає свідком диких взаємин між забобонними матросами, спостерігає люте знущання капітана над своїми підлеглими. Федя наочно переконується, яка прекрасна наша дійсність порівняно з темною й відсталою добою середньовіччя.
— Годі про чашку! Що за дрібниці?.. Я на тебе зовсім не гніваюсь. Доки капітан спить, сідай за стіл і поїж як слід.
— Ні! — перелякано відповів хлопчик. — Ні-ні! Чорному не можна сідати за стіл білих!
Довго умовляв його Федя, аж поки негр, переборовши врешті свій острах, не накинувся жадібно на тверду солонину, погано зварені боби, липку сіру масу, що звалася хлібом. Бідолаха був такий голодний, що ковтав їжу, не розжовуючи. Феді мимоволі спало на думку, що й із ним, певно, поводилися б так само, коли б капітан помилково не прийняв його за герцога.
В цей час Дієго застогнав уві сні й перевернувся на другий бік. Наляканий негр прожогом вискочив з-за столу й кинувся до дверей. Феді ледве вдалося заспокоїти його. Але, незважаючи на всі вмовляння, сісти за стіл чорний хлопчик рішуче відмовився.
Тоді Кудряш сунув йому в руки великий шмат хліба, солонину й сир.
— Спасибі, спасибі, пане, — став дякувати невільник, намагаючись поцілувати Федину руку.
— Знаєш, — відсмикнув руку Кудряш, — більше так не роби. Ти така ж людина, як і я. Люди всі рівні. А колір шкіри — то дурниця. І давай не будемо про це згадувати. Ходімо покажеш мені каравелу.
— Слухаюсь, пане, — відповів негр.
— Не називай мене ні паном, ні герцогом. Мене звати Федя. А тебе як?
— Ніанг.
— Ну от і добре, — Кудряш обняв за плечі розгубленого хлопчика, — давай дружити.
Ніанг нічого не відповів. Йому не вірилось, що такий великий пан пропонує йому, чорному служникові, свою дружбу.
Знайомитися з кораблем Федя почав із корми. Стоячи на кормовій надбудові, він із захопленням розглядав “Улюбленця Нептуна”. Його цікавив кожний куточок вітрильного судна. Кудряш не мав сумніву, що нікому з його товаришів навіть здалеку не доводилось бачити справжню каравелу, і всі вони, звичайно, зараз позаздрили б йому.
…Вітер помітно міцнішав. Корабель то злітав на сиві гребені розбурханих хвиль, то пірнав між зеленкувато-свинцеві водяні гори. Палуба тікала з-під ніг, і бризки солоної води обливали хлопчиків.
Навряд, чи варт говорити про те, що Кудряш одразу ж відчув себе справжнім морським вовком, який мав за плечима кілька кругосвітніх мандрівок і якому не раз доводилось зазирати у вічі небезпеці. Як справжній моряк він широко розставив ноги і на повні груди вдихав цілюще морське повітря…
Добре вивчивши рангоут і такелаж парусних кораблів, Федя безпомилково визначав, що фок-щогла й грот-щогла несли на собі по два чотирикутні вітрила, а на бізань-щоглі було одно навскісне, так зване “латинське”. На грот-щоглі в бочці, яка звалася “воронячим гніздом”, хлопчик побачив марсового матроса, що пильно стежив за горизонтом.
Корму Кудряш оглянув досить швидко. У верхній частині її двохярусної надбудови містилася капітанська каюта, у нижній, як пояснив Ніанг, зберігалися канати, запасні реї, вітрила, блоки та інші снасті, необхідні під час плавання.
Друзі спустилися по трапу на палубу. На ній стояв бот, прикріплений канатом. Тут же знаходилось вогнище, захищене від вітру дерев’яними щитами.
“Ось який тут камбуз!” — розчаровано подумав Федя, з посмішкою оглядаючи лист міді, що лежав на тонкій кам’яній основі.
Біля вогнища порався смаглявий худий кухар. Щоки й гостре підборіддя його вкривала густа чорна щетина. Помітивши хлопців, він по-дружньому посміхнувся, блиснув темними, наче маслини, очима й відрекомендувався:
— Габріель… Моряк, як і всі, і непоганий кок. — Кухар самовдоволено зареготав. — Ну як? Сподобався вам сніданок? Ви звернули увагу: солонину так добре вимочено, що смаком вона не поступається перед свіжим м’ясом. Перцю я поклав зовсім небагато, хоч ми, іспанці, любимо гострі приправи.
І він знову так дзвінко засміявся, що хлопчиків це розвеселило. Понишпоривши в кишенях фіолетових панталонів, Габріель добув звідти жменю маслин і простягнув їх Феді й Ніангові. Феді не хотілось ображати щиросердого кухаря, і хоч від сніданку він був далебі не в захваті, все ж сказав:
— Спасибі вам. Поснідав чудово…
— Дуже радий, що мої страви вам сподобались. Що приготувати на обід?
Федя на мить замислився.
— Якщо можна, — попрохав він, — смажену картоплю…
Хвилину-другу кок широко розплющеними очима дивився на Федю, а потім, ляснувши руками себе по колінах, затрусився від сміху. Мабуть, його розвеселило незнайоме слово, яке він сприйняв за кумедне поєднання якихось звуків. Разом з Габріелем сміявся й Ніанг. Обидва вони намагалися повторити вимовлене Федею слово, але марно.
Кудряш згадав пояснення вчителя ботаніки, що навіть наприкінці XVIII століття картопля була рідкістю, її подавали до королівського столу як вишукане блюдо. Ясна річ, що Габріель зроду не чув про картоплю і не міг виконати замовлення.