На каравелі "Улюбленець Нептуна"
- Автор: Суслов Владлен Олексійович, Росин Вениамин Ефимович
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «На каравелі "Улюбленець Нептуна"». Краткое содержание книги:
Проте хлопчик помилився. Після ряду загадкових і незрозумілих пригод Федя з подивом і страхом переконується, що він потрапив на справжню купецьку каравелу, команда якої в усьому дотримується звичаїв давноминулої епохи. Кудряш стає свідком диких взаємин між забобонними матросами, спостерігає люте знущання капітана над своїми підлеглими. Федя наочно переконується, яка прекрасна наша дійсність порівняно з темною й відсталою добою середньовіччя.
Птахи давно зникли за обрієм, і тільки тоді Федя згадав що про них пише в своїх щоденниках знаменитий англійський мореплавець Джеймс Кук. Він бачив цих птахів під час подорожі до Південного материка та навколо світу. Звуть птахів вилохвостами, або фрегатами. Дужі крила дозволяють їм залітати у відкрите море за сотні кілометрів. Отже, Федя допустився помилки. Певно, земля далеко. Але ж фрегати живуть лише на океанських узбережжях тропічного поясу. Виходить, каравела біля екватора?!
У Кудряша був чудовий настрій. Хлопчикові здавалося, що все йде якнайкраще. Ще б пак! Він на борту каравели! Майбутнє вимальовувалось в уяві райдужними барвами. Він на власні очі побачить далекі країни, повні чудес, з пишною яскравою рослинністю, гаями кокосових пальм, обплетених ліанами, країни, населені різноколірними папугами, райськими пташками, кумедними мавпочками, велетенськими метеликами, мініатюрними колібрі, завбільшки з бджолу… Він побачить світ, красу якого не в змозі описати жоден письменник чи художник…
“Тільки б “Улюбленець Нептуна” причалив до одного з цих чудесних куточків, — думав Федя. — Кінець кінцем це ж не атомохід “Ленин”, який може місяцями плавати, не заходячи в порти. Каравела повинна поповнювати запаси прісної води, продуктів, дров”.
Федя замріявся. Він на мить уявив себе великим мореплавцем, про якого вдячно відгукуються сучасники й нащадки, подвиги якого вивчають у школі, а на географічних картах всюди стоїть його ім’я, скрізь такі чарівні для вуха назви: мис Кудряша, Великий кораловий риф Кудряша, течія Федора Кудряша…
Замріявшись, Федя став розглядати корабельні снасті. Він чудово знав, що і в сучасному парусному флоті використовують силу вітру, є спортивні яхти, рибальські шхуни, баркаси і навіть великі вітрильні кораблі.
“Правда, ці багатощоглові велетні, — міркував Кудряш, — доживають свої дні. Їх, на жаль, ніде й ніхто нині більше не будує, та й користуються ними лише як учбовими суднами… Та хіба можна порівняти їх із справжніми вітрильними кораблями, хоча б, скажімо, з “Улюбленцем Нептуна”?! Ті жалюгідні посудини тільки заради сміху можна назвати вітрильними. Вони ганьблять парусний флот! До чого додумались: на щоглах і на бортах примудрились сигнальні ліхтарі замінити електролампочками… — обурювався Федя. — В командах тих так званих вітрильних суден є моряки (він сам читав про це), які бояться води, не вміють плавати! І не дивно: плавання на цих ночвах йде спокійно, точнісінько за розкладом. Ніяких тобі пригод! Можеш хоч п’ятнадцять разів навколо світу обійти, в усіх морях побувати й не зазнати жодної аварії… Не те на каравелі, де немає ехолотів, рацій, динамо-машин, парових лебідок… Тільки тут справжня школа для моряка! Тут за день навчишся того, про що на звичайному кораблі й за місяць, ба, навіть за рік не дізнаєшся!”
Гарячкові, розбурхані думки Феді зненацька охолодила згадка про те, що на каравелі він не рівноправний член екіпажу, а бранець, і невідомо, як складеться його доля в майбутньому. Кудряш спохмурнів. Він намагався відігнати геть невеселі міркування, гадаючи, що з часом все якось обійдеться. З насолодою вимовляв він про себе такі дорогі й милі його серцю назви частин корабля: крюйс-бом-брамсель, грот-трісель-шкот, фор-бом-брам-рей, крюйс-штас, клівер-шкот…
Яке щастя, що доля закинула його сюди!
Федя горів бажанням мерщій оглянути корабель й вирішив якомога швидше зробити фіззарядку. Скинувши сорочку й лишившись в одних трусах, він, як звичайно, почав із вправ, що розвивають грудну клітку.
Іспанські моряки здивовано спостерігали за незнайомими для них рухами хлопчика. Почулися стривожені вигуки:
— Він чародій!
— Це танець сатани! Він накликає нечисту силу!
— Хоче потопити нас!
Захопившись вправами, Федя не одразу помітив, яку тривогу це викликало на каравелі. Його зупинив боцман.
— Я… ми… Ну, хлопці просять вас не викликати нечистого… Якщо вже вам так хочеться, губіть одного Педро…
— Що? Що? — не зрозумів Федя, почувши цю дивну мову. — Якого нечистого? Кого губити? Я займаюся фіззарядкою.
Незнайоме слово “фіззарядка” не заспокоїло боцмана, а навпаки ще більше стривожило. Тільки тепер хлопчик звернув увагу на його сполотніле обличчя, на стурбованих матросів, що нерішуче з’юрмилися під кормовою надбудовою.
“Ну й забобонні ж вони! — подумав Кудряш. — Звичайної зарядки злякалися, за чародія мене прийняли. Треба їх якось заспокоїти…”
І Федя, посміхаючись, мовив:
— Невже я справді схожий на чарівника? Просто вирішив трохи розім’ятися… А чародіїв узагалі немає, про них тільки в казках розповідають.