На каравелі "Улюбленець Нептуна"
- Автор: Суслов Владлен Олексійович, Росин Вениамин Ефимович
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «На каравелі "Улюбленець Нептуна"». Краткое содержание книги:
Проте хлопчик помилився. Після ряду загадкових і незрозумілих пригод Федя з подивом і страхом переконується, що він потрапив на справжню купецьку каравелу, команда якої в усьому дотримується звичаїв давноминулої епохи. Кудряш стає свідком диких взаємин між забобонними матросами, спостерігає люте знущання капітана над своїми підлеглими. Федя наочно переконується, яка прекрасна наша дійсність порівняно з темною й відсталою добою середньовіччя.
Так думав Кудряш, забравшись у чужу каюту, в яку вскочив зопалу. Звідки йому було знати, що на купецьких суднах часів середньовіччя матросів били дуже часто, вважалося, що так і треба. Та хіба тільки на купецьких! Навіть на кораблях великих мореплавців — Колумба, Магеллана, Васко да Гама, Кука та інших — панував дух суворого покарання биттям.
Із захопленням читаючи книги про морські мандри й пригоди, Федя пропускав ті сторінки, де змальовувався побут, порядки, взаємовідносини між людьми минулого. Хлопчика приваблювали лише місця, де описувались абордажні бої, відкриття нових земель, боротьба моряків із грізною стихією, з небезпеками, які чекали на них у недосліджених океанських просторах…
І ось тепер він побачив інше…
З важких роздумів Кудряша вивели чиїсь кроки, що повільно наближалися. Хтось сходив нагору по трапу. Хлопчик обімлів, на хвилину уявивши собі, що буде, коли зненацька повернеться господар каюти. Навряд чи він повірить, що Федя потрапив сюди випадково, швидше вважатиме його за злодія. Що ж робити?
Не придумавши нічого кращого, хлопчик метнувся за скриню, яка стояла в темному кутку, і сховався за нею.
Розділ одинадцятий
Змова
Заскрипіли двері, і на порозі з’явився Алхімік.
— Заходь, — кликнув він когось.
— Ні, ні, не можу! Клянусь Мадонною, ноги тремтять… Ти ж попереджав: хто зайде сюди, тому кінець…
У Феді похололо в грудях: він упізнав голос Педро. Очевидно, алхімік навіщось привіз його сюди… Тільки б не помітили його за скринею, а то, напевно, поквитаються за все. Допомоги чекати нізвідки… Хлопчик затиснув у руці рукоятку кинджала. Він вирішив дешево не віддавати свого життя. Згадавши, що на голові в нього біла хустина, яку можуть помітити, Федя миттю стяг її і сховав до кишені…
— Заходь, заходь, — припрохував алхімік, — вже коли я кажу — будь спокійний, нічого не станеться.
Після довгих умовлянь Педро, нарешті, зважився зайти до каюти. Гуго щільно причинив двері. Клацнув засув.
Феді здалася дивною ця дружба двох різних людей, між якими, певна річ, не могло бути нічого спільного. “Тут щось не так…” — вирішив Кудряш. Від хвилювання кров стукала йому в скроні, думки вихором кружляли в голові. А що, коли вони помітили, як він забіг до каюти й вирішили, що настав час звести рахунки?.. Може, гукнути когось на допомогу?..
— Доктор, ми самі? — стиха спитав Педро.
— Не турбуйся, до мене бояться заходити, — самовдоволено хихикнув алхімік. — Навіть тебе, найхоробрішого з моряків (Гуго, без сумніву, підлещувався до свого співбесідника), он скільки довелося умовляти.
У Феді трохи відлягло від серця. Ні Педро, ні алхімік, очевидно, не запідозрювали, що він тут.
Тим часом астролог сів у єдине крісло, що стояло посеред каюти. Педро опустився на скриню, яка жалібно заскрипіла під його вагою.
— Встань! — злякано крикнув Гуго.
— Що таке? — не зрозумів Педро, зіскакуючи. — Що сталося?
— Боронь боже, роздушиш скриню, а в ній вічний двигун. Сідай краще на кувадло.
— Нічого, я навстоячки…
— Сідай, розмова буде довга… Ти, мабуть, здогадуєшся, навіщо я тебе покликав?
— Не знаю, не можу збагнути…
— Невже ти забув нашу розмову в Біскайській затоці?
— Ага, он ти про що! Я намагався, але ж мене ніхто не підтримав… Я не винен, що так сталося.
— Зрозумій, Педро, це дурний натовп, отара овець. Вони підуть за тим, хто дужчий, хто поведе їх…
“Про що це вони?” — тривожно думав Федя, боячись поворухнути задерев’янілими руками й ногами.
— Ти трохи поквапився, — казав далі астролог, — вибрав невдалий момент.
— Я не пам’ятав себе від злості, коли Кривий ударив мене, — скрипнув зубами Педро. — Клянусь Мадонною, це йому так не минеться… У полоні в нехристів-турків я скуштував не такого, але тут… Я не негр, а такий же білий, як і він. У мене теж був свій корабель… Ех, шкода, що я забув про закон ланцюга!
— Що це за закон? — поцікавився Гуго.
— Давній звичай моряцький: навіть коли матрос і завинив у чомусь, капітан не має права його покарати, якщо винуватець устиг переступити якірний ланцюг на носі корабля. Коли ж капітан спробує порушити цей закон, матрос може захищатися як завгодно.
— Уперше чую про такий закон, — здивовано мовив Гуго.