На каравелі "Улюбленець Нептуна"
- Автор: Суслов Владлен Олексійович, Росин Вениамин Ефимович
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «На каравелі "Улюбленець Нептуна"». Краткое содержание книги:
Проте хлопчик помилився. Після ряду загадкових і незрозумілих пригод Федя з подивом і страхом переконується, що він потрапив на справжню купецьку каравелу, команда якої в усьому дотримується звичаїв давноминулої епохи. Кудряш стає свідком диких взаємин між забобонними матросами, спостерігає люте знущання капітана над своїми підлеглими. Федя наочно переконується, яка прекрасна наша дійсність порівняно з темною й відсталою добою середньовіччя.
— О, не кажіть, герцог! — замахав руками боцман. — Я сам бачив, як у Барселоні спалили відьму. Ця жінка перетворювала людей на котів та не яких-небудь, а чорних…
Федю вразило, що такий здоровило вірить у нечисту силу і, щоразу згадуючи про неї, тричі спльовує через ліве плече й хреститься. Це здалося хлопчикові таким смішним, що він дзвінко зареготав.
Ображений боцман відвернувся й пішов геть.
“Капітан на мене чекає, треба мерщій умитися”, — згадав Федя й кинувся розшукувати умивальник. Не знайшовши його, повернувся в каюту.
— Куди ви щезли? Я голодний, як акула! — вигукнув капітан.
— Хотів умитися, обійшов корабель, але…
— Хо-хо-хо! — зареготав капітан. — Що ви хочете від тієї свиноти — вони ж ніколи не вмиваються. Протер очі кулаком — ось і весь туалет. Даремно ви до них зверталися. Та нічого, зараз ми зарадимо лиху.
Дон Дієго двічі сплеснув у долоні, і на порозі з’явився худий із сумними очима хлопчик негр, років дванадцяти. З одежі на ньому була тільки біла натільна пов’язка. Вислухавши наказ капітана, негр приніс мокру ганчірку й мовчки простягнув її хазяїну. Той витер ганчіркою обличчя і передав Феді. Кудряш розгублено покрутив її в руках, але витерти лице не наважився.
— У нас так не вмиваються… — несміливо мовив він. — Та й, крім того, мені необхідно почистити зуби…
— Що ж вам для цього потрібно, герцог?
— Таз і глек води.
— Принеси, — наказав негрові капітан.
Дієго й хлопчик негр були вражені, побачивши, як Федя став чистити щіткою зуби. Це здалося капітанові таким кумедним, що він, схопившись за живіт, затрусився від сміху і плюхнувся в крісло. Навіть негр, незважаючи на свою нерішучість, став посміхатися.
Вгледівши блискучу пластмасову мильницю, Дієго схопив її до рук і заздрісно сказав:
— Перламутр… О, на таких речах я розуміюся! Дорого коштує цей рідкісний предмет…
— У нас в універмагах їх скільки завгодно, — вирвалось у Феді.
— А багато у вас цих самих… універмагів?
— Звичайно.
— Даруйте, герцог, універмаг по-вашому замок?
Федя хвилину подумав і мовчки кивнув головою.
— Уявляю, який багатий ваш батько, коли в нього стільки універмагів і всі вони забиті перламутром… До речі, як ви потрапили на узбережжя, де вас полонив Педро? — ніби мимохіть запитав капітан. — Як звуться володіння вашого батька?
— Я був на полюванні і заблукав, — з невинним виглядом відповів Кудряш. — А сам я з Променистеанії…
— Ага… — глибокодумно протяг Дієго, кліпаючи очима. — Як же, чував, чував…
Феді було смішно дивитися, як Дієго, очевидно, прагнучи приховати своє неуцтво, сприйняв його слова за чисту монету.
Власник “Улюбленця Нептуна” з цікавістю розглядав тюбик із зубною пастою, туалетне мило, зубну щітку. Все це викликало в нього неприхований подив.
Як тільки Федя умився, хлопчик негр приніс на срібному блюді козячий сир, варені боби, порізану шматочками солонину, хліб і мариновані сливи. Усе це він розіклав на столі навколо великого глека з вином. Дієго, кульгаючи, підійшов до однієї із скринь і підняв важке віко. Він дістав звідти два золоті карбовані кубки. По черзі плюнувши у кожен із них, капітан витер пилюку полою камзола.
Феді ніколи не доводилось бачити, щоб у такий спосіб мили посуд, і апетит у нього відразу зіпсувався. Не помічаючи Кудряшевого стану, Дієго наповнив вином кубки. Закачавши рукава камзола, хазяїн присунув до себе сир, залпом випив вино і став їсти. Власник каравели голосно плямкав, шматував руками м’ясо, пеленою сорочки витирав масні губи.
Випивши другий кубок, Дієго врешті помітив, що його гість нічого не їсть, і ображено спитав:
— Вашій високості не до смаку мій скромний сніданок?
Федя відчув себе не зовсім зручно й, повагавшись хвилинку, відповів:
— У нас кожен їсть із свого посуду…
По цих словах Кудряш дістав із рюкзака фарфорову чашку, складану похідну виделку з ложкою і почав снідати.
Побачивши, як спритно хлопчик бере їжу виделкою, капітан був страшенно здивований. Він не втаїв цього від Феді.
— Я об’їздив усю Європу, — вигукнув Дієго, — бував у Франції, Англії, відвідав Фландрію, плавав на гондолах по каналах Венеції, але ніде не бачив, щоб найбільш високопоставлені особи, навіть його величність король Іспанії, їли з таких маленьких вил!
Як тільки Федя поклав виделку на стіл, Дієго схопив її і спробував настромити боби. Та всі його зусилля були марні. Боби не хотіли настромлюватись і розкочувались по столу. Лаючись, Дієго облишив боби і став настромлювати шматки солонини. Це, здавалося б, просте заняття так зморило його, що на чолі виступив піт. Кудряш мимоволі розсміявся, спостерігаючи, з якими труднощами капітан опановує мистецтво користування виделкою.