КГБ СРСР. Спогади опера
- Автор: Ушенко Володимир
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «КГБ СРСР. Спогади опера». Краткое содержание книги:
Звичайно, більшість із нас, маю на увазі, мислячих людей, читали книги Віктора Суворова (Володимира Різуна), зокрема його «Акваріум». Але це книги віддалені від нашої буденної реальності, він висвітлює особливі стосунки в ГРУ. Це десь ніби далеко…
Володимир Ушенко, колишній офіцер КГБ, який порвав з цією організацією в 1991 році, за два тижні до так званого «путчу», викладає в своїх творах так ніби будні районного кагебешника і роботи цієї, дійсно, сатанинської організації. Пише він цікаво, захопливо, навіть із іронією і сарказмом. Хоча із фактів наведених ним випливають страшні картини нашої недавньої дійсності, беруть дрижаки…
Автор згадує в своїх оповіданнях таке: від шантажу і пресингу кагебешниками окремих ворогів «ворогів народу» в недалеких 60–х, 70–х і навіть 80–х роках багато з них стали неврастеніками, алкоголіками чи покінчили життя самогубством.
Володимир Ушенко без перебільшення можна сказати «оре цілину» в українській літературі, ніким не зачеплену. Автор «оре» майстерню, талановитою рукою цікаво викладає матеріал. Безумовно, цю книгу треба читати.
Присвячується оперуповноваженому московського управління КГБ капітану Віктору Орєхову, який свідомо постав проти радянської системи, захищав дисидентів, попереджував їх про підготовані гебешниками гострі заходи: обшуки, аудіо–і відеозаписи, телефонні прослушки, арешти. Був заарештований і засуджений на 8 років позбавлення волі, які відбув від дзвінка від дзвінка. Вини своєї не визнав, не каявся, а в листах керівництву СССР з місць ув'язнення доводив про неприпустимість використання спецслужб проти політичного інакомислення, однак марно.
В 1990–их зайнявся політичною діяльністю, співробітничав з комітетом «Гласность», був активістом «Демократического союза», політичним радником Валерії Новодворської.
В 1995–му році проти нього була сфабрикована кримінальна справа і його знову було засуджено на 3 роки.
Зараз живе в США, працює розносчиком піцци.
На місцях ставленики німців і ОУНівців інколи мирились, а інколи жорстоко ворогували. Так сталося і в Яготині, де німецькі посібники приймали участь у єврейських погромах, за що були переслідувані їх «ОУНівськими колегами».
Партизанський загін ім. Щорса, яким керував О. КРИВЕЦЬ дійсно існував з літа 1942–го до приходу Червоної армії восени 1943–го. Він розташувався в криївці–закладці, який організував перед приходом німців сам ГАЛАГАН. В загоні було 10–15 осіб, активних бойових дій він не проводив, більше відлежувались та переховувались. Книгу «Багряними дорогами» Борис ГАЛАГАН читав. Враження від неї одне – брехня.
Софіївську та Турівську бази–закладки ГАЛАГАН ліквідував як такі, що не пригодились.
Керувати своєю київською групою ДРГ після вибухів на Хрещатику у жовтні 1941–го, які були виконані за прямою сталінською вказівкою без попередження свого ж підпілля, було майже неможливо. У групі пішли сварки і боротьба за владу до чого призвела поведінка самого Бориса ГАЛАГАНА, проте інакше він чинити не міг.
Зі Згурівки Борис ГАЛАГАН від’їхав десь перед колективізацією. Служив у війську, попав у розвідку, вчився на східному факультеті (казав, що колись знав китайську). Про свою службу на Далекому Сході не розповідав.
Під час служби тужив за рідною землею, за своїм людом. «Коли, бувало, почую, як співають дівчата по–нашому – в горлі стискає…». Про Голодомор 1932–33–го чув, та не вірив. І от в 1941–му доля привела його додому. І що ж тут.
Після Голодомору пройшло всього вісім років. Від великої родини – осиротілі рештки. Батько, мати, брати та сестри вимерли. На рідному обійсті – чужі люди. Залишилась тільки тітка та двоюрідна сестра в яких він і жив. Їм він назвався ОУНівцем і вони проповіли йому про мученицьку смерть його родини. Могили рідних шукає дотепер.
Під час окупації «прости Боже, скористався своїм службовим положенням німецького ставленика – чотирьох красних «активістів–ударників», які тоді, в 1933–му, безпосередньо витрушували у людей хліб і збіжжя, самолічно кончив.»
Радянський розвідник, майор Борис ГАЛАГАН виконував завдання. Проте він виконував завдання у себе вдома, на своїй землі, яка пережила страшенний Голодомор. Цю війну він переживав разом зі своєю землею, на своїй землі.
Під час окупації Борис Григорович бачить сліди злочинів більшовиків в Згурівці і навколишніх селах. Злочини 1932–33 років. Йому вже не до партизанів і не до ОУН. Йому навіть не до німців. Під час слідства смершівці вилучать у колишнього розвідника ГАЛАГАНА декілька пухлих тек документів, які він викрав у райкомі, райвиконкомі, військкоматі та міліції під час евакуації, та декілька кримінальних справ зі свідченнями і розповідями очевидців голоду.
«Я знав, що таке творилось в Китаї, та не знав, що в моїй Згурівці було ще гірше».
Питання: на чийому боці він воює, постало руба, адже треба було постійно їздити до Києва, де його керівництва потребувала група, його група. Його поведінка стала помітна підлеглим. Закон підпільної боротьби суворий і жорстокий – він повинен не просто відсторонений від керівництва, він підлягає терміновій ліквідації. Свої стали чужими.
Тільки завдяки тому, що він проживав у Згурівці, він уцілів. Деякий час він ще працював по інерції, а потім впав у апатію. Він просто перестав їздити до Києва. Просто пропав.
Всю свою енергію Борис ГАЛАГАН вкладає в діяльність сільського старости. За його словами, він перебирає на себе керівництво осередком ОУН, намагається встановити зв’язок з керівництвом УПА, передати керівництву УГВР ініціативу про створення УПА–Схід. Проте розуміє, що ініціативи треба втілювати в життя, а в нього всього один однодумець – згурвський підстароста Віталій ТОВСТЕНКО, тямущий хлопець, особисто ним завербований.
Борис Григорович вже не мав сил і бажання щось робити. Саме в цей час він ліквідовує «ударників», якихось випадкових німців чи мадьярів, а потім запив і упав на дно.
Під час війни навіть на перевірку інформації про місце знаходження члена групи йшло дуже багато часу. Борис ГАЛАГАН скористався цим. Ще деякий час автоматично виконував обов’язки голови Згурівської управи.
В 1943–му фронт підкотився до Згурівки.