КГБ СРСР. Спогади опера
- Автор: Ушенко Володимир
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «КГБ СРСР. Спогади опера». Краткое содержание книги:
Звичайно, більшість із нас, маю на увазі, мислячих людей, читали книги Віктора Суворова (Володимира Різуна), зокрема його «Акваріум». Але це книги віддалені від нашої буденної реальності, він висвітлює особливі стосунки в ГРУ. Це десь ніби далеко…
Володимир Ушенко, колишній офіцер КГБ, який порвав з цією організацією в 1991 році, за два тижні до так званого «путчу», викладає в своїх творах так ніби будні районного кагебешника і роботи цієї, дійсно, сатанинської організації. Пише він цікаво, захопливо, навіть із іронією і сарказмом. Хоча із фактів наведених ним випливають страшні картини нашої недавньої дійсності, беруть дрижаки…
Автор згадує в своїх оповіданнях таке: від шантажу і пресингу кагебешниками окремих ворогів «ворогів народу» в недалеких 60–х, 70–х і навіть 80–х роках багато з них стали неврастеніками, алкоголіками чи покінчили життя самогубством.
Володимир Ушенко без перебільшення можна сказати «оре цілину» в українській літературі, ніким не зачеплену. Автор «оре» майстерню, талановитою рукою цікаво викладає матеріал. Безумовно, цю книгу треба читати.
Присвячується оперуповноваженому московського управління КГБ капітану Віктору Орєхову, який свідомо постав проти радянської системи, захищав дисидентів, попереджував їх про підготовані гебешниками гострі заходи: обшуки, аудіо–і відеозаписи, телефонні прослушки, арешти. Був заарештований і засуджений на 8 років позбавлення волі, які відбув від дзвінка від дзвінка. Вини своєї не визнав, не каявся, а в листах керівництву СССР з місць ув'язнення доводив про неприпустимість використання спецслужб проти політичного інакомислення, однак марно.
В 1990–их зайнявся політичною діяльністю, співробітничав з комітетом «Гласность», був активістом «Демократического союза», політичним радником Валерії Новодворської.
В 1995–му році проти нього була сфабрикована кримінальна справа і його знову було засуджено на 3 роки.
Зараз живе в США, працює розносчиком піцци.
Протягом досить тривалого часу (приблизно з літа 1984 по весну 1985 року) мною особисто було опитано від 100 до 150 чоловік – ветеранів війни, ветеранів партизанського руху, колишніх зеків, що відсиділи в ГУЛАГу від 10 до 25 років, свідків тих подій, що проживали на території Згурівського і Яготинського районів. Окрім мене таку ж роботу виконували оперативні працівники Чернігівського УКДБ, що опікувались Бобровицьким та Прилуцьким районами. Опитували ми не просто так, а під запис з відбором письмових пояснень. Ці письмові пояснення разом з результатами архівних пошуків, які проводили працівники Київського і Чернігівського 10–х відділів УКДБ (оперативних архівів, оперативно–довідкових картотек, кримінальних справ і справ оперативного обліку) в подальшому опрацьовувались на спільних нарадах в Київському УКДБ.
Саме тоді доля звела мене з цією непересічною особистістю.
Отже ГАЛАГАН. Борис Григорович.
Тоді, в 1984–му, вже 80–літній Борис Григорович був одним з головних свідків скандальної діяльності партизанського загону ім. Щорса, особисто знав не тільки О.Є. КРИВЦЯ, а й про його «заслуги» перед Вітчизною, а тому й не міг бути обійдений увагою КДБ.
Почалося все зі знайомства: 1904 року народження, уродженець Згурівки, з селян, кадровий офіцер, керівник диверсійно–розвідувальної групи Головного розвідувального управління Генерального штабу Червоної армії, за плечима якого були роки навчання та досвід організації підривної та диверсійної роботи в тилах японської Квантунської армії на Далекому Сході. Після війни звинувачений пособництві німецьким окупантам та керівництві осередком ОУН–УПА, за що відбув в сталінських таборах 25 років.
Незважаючи на свої 80, Борис Григорович мав ясний розум, добру пам’ять і був неперевершеним і дотепним оповідачем. До моїх запитань поставився з неприхованою цікавістю, а коли після відбору пояснення я сказав, що прийду ще, тому що, мовляв, можливо потребуються уточнення чи подробиці – неабияк зрадів. Ще б пак, за останні 20 років я був єдиним, перед ким йому можна було висповідатися. А висповідатися було в чому.
30 червня 1941 року у Львові керівники ОУН Ярослав СТЕЦЬКО та Степан БАНДЕРА неочікувано для німців та всупереч попереднім з ними домовленостям, зухвало проголосили відновлення незалежності України, чим сплутали карти наперед спланованої війни як Гітлеру, так і Сталіну.
Гітлер, не вагаючись, дає команду на репресії щодо керівництва ОУН, заплющивши очі на діяльність так званих похідних груп ОУН, дії яких згодом поширились на всю територію України. Гітлеру була непотрібна якась там незалежна Україна, йому була потрібна Україна, як протекторат рейху, а рядові ОУНівці під час військових дій нехай утримують в покорі український народ – що робити з ними після війни – буде видно (як відомо Я. СТЕЦЬКО, С. БАНДЕРА та багато їхніх соратників були кинуті в концтабір Заксенхаузен).
Сталін же, в проголошенні незалежності, побачив для своєї імперії ще більшу загрозу: незалежна Україна як союзник фашистської Німеччини могла виставити проти Радянського Союзу не один десяток боєздатних дивізій і серйозно вплинути на хід військового протистояння.
За словами Бориса ГАЛАГАНА вже в липні 1941–го в Москві терміново організовуються так звані курси для постановки завдань еліті радянських спецслужб: так він був присутній на міжвідомчих нарадах, на які були залучені диверсанти, тиловики та кадровики Червоної Армії, аналітики НКВС, Генплану, оперативні працівники з НКВС та Генпрокуратури (всього близько 50 генералів та старших офіцерів).
(З погляду сучасного дослідника радянських спецслужб така нарада була б неможлива з причин вірогідної небезпеки витоку інформації та міжособистісної розшифровки осіб–виконавців майбутніх акцій, однак з урахуванням терміновості й нагальності проблеми що виникла та часу в який вона проводилась – початок війни, втрата керованості, безлад – вважаю, що є всі підстави вірити її учаснику – майору Червоної армії Борису ГАЛАГАНУ).
Отже Борис ГАЛАГАН терміново відкликається з Далекого Сходу до Москви, де отримує призначення командиром ДРГ (диверсійно–розвідувальної групи) і знайомиться з її членами, серед яких був і його земляк з Бориспільщини, капітан держбезпеки, Іван КУДРЯ. Це потім, через двадцять років після війни йому буде посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу, а його ім’ям в Києві назвуть вулицю.
Завдання групи: ліквідація (в тому числі і фізична) керівників та членів похідних груп ОУН, протидія утворенню центральних органів ОУН в Києві та дискредитація ОУН перед німцями. Треба сказати, що на Київщину з цією метою було закинуто ще три такі групи.