Погоня за вівцею
- Автор: Мураками Харуки
- Серия: Тетралогія Щура #3
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4067-1
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Прочее фэнтези
Электронная книга - «Погоня за вівцею». Краткое содержание книги:
Здавалося б, сюжет роману невигадливий. Від журналіста, що творить рекламні тексти й іншу порожнечу навколо себе, йде дружина. Та дарма — все одно не було між ними нічого яскравого. Замість того з’являється дівчина-повія з чарівними вухами. Любов не любов, але хоч якесь пожвавлення. А потім в життя героя входить вівця — єдина у світі, яку варто розшукати. Ця вівця час від часу вселяється в підхожу людину і стає її сутністю. Вона всемогутня і злопам’ятна. Така уперта тварина. Що за вівця і звідкіля прийшла — невідомо. Та й не це важливо. Пошук вівці — єдине, у чому є сенс. І якщо вже доля звела людину з цією твариною, нікуди від неї не сховатися. Адже вівця легко стає і долею, і думками, і навіть зовнішністю…
Мій компаньйон відкашлявся і допив рештки охололого ячмінного чаю.
— Акції. Саме вони — головне джерело доходів цього типа. Операції з акціями, їхній перепродаж і скуповування із спекулятивною метою тощо. Потрібні для цього дані збирає його інформаційний відділ, а він сам вибирає, що йому підходить, а що — ні. З усього цього матеріалу лише частина потрапляє у ЗМІ, а решту Шеф викуповує для себе. Ясна річ, не прямо, а за допомогою шантажу. Якщо ж шантаж не діє, то ця інформація передається політикам з метою отримання вигоди.
— Мовляв, у будь-якої фірми знайдеться хоч би одна слабина.
— Бо в будь-якій фірмі на загальних зборах акціонерів не хочуть чути громових заяв. Адже загалом до сказаного слова прислухаються… Таким чином, Шеф спирається на триєдину основу з політиків, ЗМІ та ринку акцій. Гадаю, ти це збагнув. А тому задушити рекламний журнал, а нас викинути на вулицю для нього легше, ніж раз плюнути.
— Гм-м-м… — промимрив я. — Але ж чого таке велике цабе переймається фотографією краєвиду на Хоккайдо?
— О, це справді гарне запитання! — майже незворушно сказав мій компаньйон. — Саме це я збирався у тебе спитати.
Ми замовкли.
— До речі, як ти здогадався, що мова йтиме про вівцю? — запитав мій компаньйон. — Як? Власне, що відбувається в мене за плечима?
— «У підземеллі невідомий карлик пряде нитки…»
— Ти не міг би висловитися ясніше?
— Шосте чуття.
— Ого! — зітхнув мій компаньйон. — В усякому разі, я маю для тебе дві свіжі новини. З телефонної розмови з раніше згаданим репортером щомісячника я дізнався, що, по-перше, Шеф зліг від інсульту і на ноги більше не встане. Хоча офіційного підтвердження цього немає. По-друге, що чоловік, який сюди приперся, — перший секретар Шефа, так би мовити Людина Номер Два, реальний керівник організації, американець у другому поколінні японського походження, закінчив Стенфордський університет і от уже дванадцять років працює на Шефа. Темна особа, але із гострим розумом. Оце все, що я роздобув.
— Дякую, — сказав я.
— Нема за що, — відповів мій компаньйон, не дивлячись мені в очі.
Як не крути, поки він не напивався до чортиків, був набагато нормальнішим за мене. Набагато добрішим, чеснішим і розсудливішим. Проте рано чи пізно він остаточно зіп’ється. Від такої думки мені ставало гірко. Чимало людей, порядніших за мене, раніше від мене сходили нанівець.
Після того, як мій компаньйон вийшов з кімнати, я знайшов у шухляді його віскі й сам взявся його допивати.
4. Рахування овець
Ми можемо безцільно блукати у світі випадковостей. Зовсім так само, як літає крилате насіння якої-небудь рослини, гнане примхливим весняним вітром.
І водночас можемо заперечувати існування будь-якої випадковості. Бо те, що вже сталося, — очевидно, сталося, а те, що ще не сталося, теж, очевидно, не сталося. Інакше кажучи, це означає, що в миті нашого існування, затиснутого між «усім» позаду і «нулем» перед нашим носом, немає місця ні для випадковостей, ні для закономірностей.
А проте насправді між цими двома кутами зору невелика різниця. Адже цього разу (як здебільшого буває під час протиставлення) йдеться про щось схоже на те, як одній страві дають дві різні назви.
Та це все — метафори.
З одного боку (кут зору А), те, що я помістив у рекламі фотографію вівці, — чиста випадковість, з другого боку (кут зору Б), — закономірність.
A) Я шукав підходящу фотографію для рекламного журналу. У шухляді мого стола випадково лежала фотографія вівці. І от я її використав. Мирна випадковість у мирному світі.
B) Фотографія вівці вже давно чекала мене у шухляді мого стола. Навіть якби я не використав її для журналу, вона пригодилася б мені колись іншим разом для іншої мети.
Як добре подумати, то, мабуть, цю формулу можна застосувати до всіх обставин мого дотеперішнього життя. Якщо я ще потренуюсь, то, мабуть, навчусь управляти своїм життям правою рукою під кутом зору А, а лівою — під кутом зору Б. А втім, це не має значення. Так само, як у випадку дірки в бублику. Сприймати дірку в бублику як пустий простір чи якусь сутність саму по собі — метафізична проблема, яка ніяк не впливає на його смак.
Коли мій компаньйон пішов у своїх справах, кімната раптом спорожніла. Лише стрілки електронного годинника й далі безшумно крутилися. До приїзду автомобіля о четвертій годині залишалося ще чимало часу, але жодної невідкладної роботи не було. У сусідній конторі теж панувала мертва тиша.