Погоня за вівцею
- Автор: Мураками Харуки
- Серия: Тетралогія Щура #3
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4067-1
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Прочее фэнтези
Электронная книга - «Погоня за вівцею». Краткое содержание книги:
Здавалося б, сюжет роману невигадливий. Від журналіста, що творить рекламні тексти й іншу порожнечу навколо себе, йде дружина. Та дарма — все одно не було між ними нічого яскравого. Замість того з’являється дівчина-повія з чарівними вухами. Любов не любов, але хоч якесь пожвавлення. А потім в життя героя входить вівця — єдина у світі, яку варто розшукати. Ця вівця час від часу вселяється в підхожу людину і стає її сутністю. Вона всемогутня і злопам’ятна. Така уперта тварина. Що за вівця і звідкіля прийшла — невідомо. Та й не це важливо. Пошук вівці — єдине, у чому є сенс. І якщо вже доля звела людину з цією твариною, нікуди від неї не сховатися. Адже вівця легко стає і долею, і думками, і навіть зовнішністю…
Величавий критий перехід вів прямо від башти до ще одного крила. Воно теж було чудернацьким, але в ньому принаймні відчувалася тематична послідовність, яку можна було назвати також «ідейною спорідненістю». Над усім цим висів своєрідний смуток: як тоді, коли віслюк стояв перед двома однаковими в’язками сіна і, вагаючись, з якої починати їсти, вмирав з голоду.
Ліворуч від головного корпусу, різко контрастуючи з раніше побаченим, тяглися стіни одноповерхового будинку в японському стилі. З живоплотом, дбайливо доглянутими соснами та чудовими верандами — прямими й довгими, як доріжки для гри в кеглі.
В усякому разі, увесь цей краєвид з будинком на пагорбі скидався на три частини кінофільму впереміш з анонсами майбутніх розваг. Якщо припустити, що його знімали продумано упродовж багатьох років для того, щоб прогнати від глядача дрімоту і хміль, то, напевно, можна було б сказати, що мету успішно досягнуто. Однак для такого припущення, звісно, немає підстав. Подібний краєвид виникає тоді, коли різні посередності, народжені в різні епохи, мають доступ до великих грошей.
Я досить-таки довго оглядав садибу, а коли похопився, то побачив, що водій стоїть біля мене й позирає на годинник. В його поведінці було щось завчене. Мабуть, кожен гість, якого він сюди привозив, завмирав на цьому ж місці й так само ошелешено поглядав на навколишній краєвид.
— Якщо маєте бажання дивитися — будь ласка, можете не квапитися, — промовив водій. — У нашому розпорядженні ще вісім хвилин.
— Яка просторінь! — сказав я. На думку сплили лише такі слова.
— Три тисячі двісті п’ятдесят цубо[6], — пояснив водій.
— Не завадило б мати тут і вулкан, чи не так? — спробував я пожартувати. Однак, ясна річ, водій обійшов мій жарт мовчанням. Тут не заведено жартувати.
Так минуло ще вісім хвилин.
Мене провели в кабінет європейського стилю на вісім дзьо[7] — праворуч, відразу за входом. Навдивовижу висока стеля, на межі між стелею та стінами — фігурне ліплення. З меблів — антикварного вигляду диван і стіл. На стіні висів натюрморт, який можна було б назвати навіть вершиною реалізму. Яблука, ваза для квітів і розрізувальний ніж. Можливо, була думка розколювати вазою яблука, а ножем зчищати з них шкурку. Огризки і зернята — викидати в ту ж вазу. Розсунута штора з грубої тканини і тюль по обох боках вікна були підв’язані шнурками. У вікні між ними видніла порівняно краща частина саду. Дубова підлога переливалася приємними кольорами. На старому збляклому килимі, що застеляв половину підлоги, все ще стирчав твердий ворс.
Непогана кімната. Зовсім непогана.
Зайшла середніх літ покоївка, поставила на стіл склянку з виноградним соком і мовчки вийшла. Двері за нею тихенько зачинилися, і навколо запанувала мертва тиша.
На столі я помітив сигаретницю, попільничку і запальничку — всі з чистого срібла. Точнісінько такі, як в автомобілі. Як і раніше, на них було викарбовано герб з вівцею. Я вийняв з кишені власні сигарети з фільтром, прикурив від срібної запальнички і випустив клубок диму в бік високої стелі. Потім взявся пити виноградний сік.
Через десять хвилин знову двері відчинилися і до кімнати зайшов високий чоловік у чорному костюмі. Він не сказав нічого — ні «ласкаво просимо», ні «вибачте, що затримав вас». А мовчки сів навпроти мене і, трохи нахиливши голову вбік, розглядав мене так, наче оцінював якийсь товар. Як і казав мій компаньйон, на обличчі того чоловіка не було жодного виразу.
Так минув ще якийсь час.
РОЗДІЛ 5
Листи від Пацюка і наступні події
1. Перший лист від Пацюка (проштемпельований 21 грудня 1977 року)
Ну, як поживаєш?
Здається, я дуже давно з тобою не бачився. Цікаво, скільки років минуло? Коли ж це було?
Я поступово втрачаю відчуття часу. Здається, ніби мені над головою лопотить крильми якийсь плоский чорний птах, і я не в змозі порахувати більше, ніж до трьох. Вибач, але я хотів би, щоб ти сам це зробив.
Мабуть, я завдав тобі клопоту тим, що, нікому нічого не сказавши, виїхав з міста. Напевне, я тебе образив тим, що перед від’їздом і тобі нічого не сказав. Я декілька разів збирався перед тобою виправдатися, та не зміг. Написав силу-силенну листів — і всі пошматував. І це природно: хіба можна комусь пояснити те, чого не вдається як слід пояснити самому собі?
6
Цубо — міра площі, яка дорівнює 3,3 кв. м.
7
Дзьо — міра житлової площі, яка дорівнює приблизно 1,5 кв. м.