Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
— Я програв! — гукнув він. — А тепер принесіть-но мені вина!
Король підвівся з крісла.
— Так, так! Ціле барило з льоху! І втопіть його в ньому!
Санса й незчулася, як зойкнула і вигукнула:
— Ні, так не можна!
Джофрі повернув до неї голову.
— Що ти сказала?
Санса аж сама не повірила, що прохопилася такими словами. Чи не з’їхала вона з глузду — ляпнути таке королю перед половиною двору?! Та вона ж не хотіла його образити, тільки… пан Донтос був п’яний, дурний і нікчемний, але ж нікому не зробив зла.
— Ти сказала, що мені чогось не можна? Мені?!
— Даруйте мені, — запобігливо забелькотіла Санса, — та я ж лише… то нещаслива прикмета, ваша милосте… вбивати людину на свої іменини…
— Ти брешеш! — мовив Джофрі. — От би тебе замість нього втопити, якщо він тобі такий любий.
— Мені до нього байдуже, ваша милосте. — Слова ледве вичавлювалися по одному. — Втопіть його, зітніть голову, але… якщо ваша ласка, то завтра, не сьогодні… не на ваші іменини. Я не переживу, якщо з вами станеться нещастя… жахливе нещастя, навіть королям воно не минається, так кажуть співці…
Джофрі скривився. Він знав, що дівчина йому бреше — вона бачила це в нього на обличчі. Він пустить їй за це кров.
— Дівча каже правду, — проскрипів Хорт. — Що людина посіє на іменини, те збиратиме увесь рік.
Казав він це байдуже, наче не зважав, чи повірить йому король, чи ні. А може, так дійсно казали? Санса не знала напевне — просто з відчаю вигадала щось зненацька, аби врятуватися від кари.
Джофрі невдоволено посовався на сідалі й махнув пальцями на пана Донтоса.
— Заберіть його. Хай цього блазня стратять завтра.
— Так, блазня, — підхопила Санса. — Саме блазня. Ви так мудро помітили: йому краще пасує бути блазнем, аніж лицарем, хіба ні? То вдягніть його у блазенське вбрання, і нехай веселить ваш двір. Швидкої милосердної смерті він не гідний.
Король якусь хвилю роздивлявся її.
— Може, ти й не така тупа, як кажуть пані матінка. — І підвищив голос. — Ти чув мою ласкаву панну, Донтосе? Віднині ти є моїм новим блазнем. Будеш жити разом з Місячком і вдягатися у пістрявий каптан.
Пан Донтос, який у переддвір’ї наглої смерті миттю протверезів, поповз до короля на колінах.
— Дякую вам, ваша милосте. І вам, ласкава панно. Дуже дякую!
Купка ланістерівської сторожі повела його геть, і до королівської ложі наблизився розпорядник забави.
— Ваша милосте, — мовив він, — накажете викликати Брюнові іншого суперника, чи хай б’ється наступна пара?
— Ані те, ані інше. На цьому полі зібралися не лицарі, а шолудиві цапи. Я б їх усіх стратив, якби не мої іменини. Турнір скінчено. Хай забираються геть.
Розпорядник вклонився, але принц Томен так легко не здавався.
— Я мав виїхати проти солом’яного воїна!
— Іншим разом.
— Але я хочу!
— Мені байдуже, чого ти хочеш.
— А матінка дозволили!
— Саме так, — підтвердила принцеса Мирцела.
— «Матінка дозволили», — передражнив король. — Не кажи дитячих дурниць.
— А ми діти! — задерла носа Мирцела. — Нам можна казати дитячі дурниці!
Хорт зареготав.
— А мала вас упіймала!
Джофрі визнав поразку і здався.
— Гаразд. Навіть мій брат сидітиме в сідлі краще, ніж отой набрід. Маестре, хай винесуть опудало — Томен теж бажає буцатися, як цапеня.
Томен загукав з радощів і побіг узброюватися, швидко тупотячи малими пухкими ніжками.
— Хай щастить! — гукнула йому Санса.
Щитове опудало поставили на дальньому кінці поля; тим часом принцові сідлали маленького коника-муцика. Супротивником Томена був невеличкий, мов дитина, шкіряний воїн, набитий соломою і поставлений на стовпа так, щоб міг крутитися. У одній руці він тримав щита, в іншій — м’яку булаву. Хтось навіть причепив до голови солом’яного воїна оленячі роги. Санса згадала, що батько Джофрі, король Роберт, носив роги на шоломі… але так само і князь Ренлі, брат Роберта, який вчинив зраду і сам повінчав себе на царство.
Двійко зброєносців застібнули на принцові його візерунчасті кармазиново-срібні обладунки. З маківки шолома в нього стирчала вгору висока кита червоного пір’я, а на щиті басували лев Ланістерів та вінчаний олень Баратеонів. Зброєносці допомогли йому сісти в сідло, а пан Арон Сантагар, майстер-мечник Червоного Дитинця, вийшов наперед і передав Томенові тупого сріблястого меча з лезом у подобі листка, зменшеного для руки восьмирічного хлопчика.