Чвара королів

— Останній Правиця Аериса Таргарієна був убитий під час Погрому Король-Берега. Маю сумнів, що він встиг заселитися в башту, бо ж і Правицею служив усього два тижні. А того, що був перед ним, спалили живцем. А ще двоє перед ним померли у вигнанні без землі та статків. До речі, їм, так би мовити, навіть пощастило. Наш пан батько, здається, був останнім Правицею, який виїхав з Король-Берега, зберігши ім’я, статки та всі частини тіла недоторканими.

— Чарівно, — мовив Мізинець. — Я б краще ночував десь у темному підвалі, ніж у тій башті.

«Твоє бажання ще може здійснитися», подумав Тиріон, а вголос сказав:

— Мужність та дурість у родичах ходять — так люди кажуть. Якщо на Башті Правиці й справді лежить прокляття, то я молитимуся, щоб йому не впала в око така мала істота, як ваш покірний слуга.

Янос Слинт зареготав, Мізинець посміхнувся, а великий маестер Пицель вивів їх обох геть, задкуючи та кладучи поштиві поклони.

— Сподіваюся, батько тебе не для того прислав, аби ти нудив тут своїми уроками історії, — мовила сестра, лишившись із ним наодинці.

— О як я весь цей час сумував за звуками твого чарівного голосу, — зітхнув Тиріон.

— О як я весь цей час прагнула вирвати євнухові язика розжареними кліщами, — відповіла Серсея. — Чи не з’їхав, бува, наш панотець з глузду? Чи може, ти підробив його листа?

Вона перечитала листа ще раз, дратуючись дедалі більше.

— Навіщо він прислав тебе на мою голову? Я хотіла, щоб батько приїхав сам.

Серсея зім’яла листа князя Тайвина у кулаку.

— Я є намісницею при Джофрі, я надіслала йому королівський наказ!

— А батько взяв та й начхав на твій наказ, — зазначив Тиріон. — Бо має велике військо і робить все, що йому заманеться. І не він один, до речі. Хіба не так?

Серсея стиснула губи. Тиріон бачив, як вона починає червоніти.

— А якщо я оголошу цього листа підробкою і накажу кинути тебе у холодну? Обіцяю тобі — на цей наказ ніхто не начхає!

Тиріон розумів, що ходить по тонкому льоду: один невірний крок, і під ногами розскочиться темне провалля.

— Ніхто, — погодився він, — а найменше наш батько. Той самий, який має військо. Але навіщо тобі, люба сестро, кидати мене у холодну, коли я сам, з доброї волі, заїхав у таку далину, щоб тобі допомагати?

— Твоєї допомоги я не потребую. Це батькові я наказала прибути сюди негайно!

— Еге ж, — спокійно відповів він, — а насправді прагнула, щоб повернувся Хайме.

Сестра вважала себе хитромудрою, але ж він виріс поруч з нею і читав її обличчя, мов улюблені книжки. Зараз на ньому читалася лють, страх та відчай.

— Хайме?! Та Хайме…

— …такий самий мій брат, як і твій, — закінчив за неї Тиріон. — Підтримай мене, і ми звільнимо Хайме та повернемо його до нас неушкодженим.

— Як саме? — вимогливо запитала Серсея. — Старків малий та його мамуня навряд чи забудуть, що ми стяли голову князеві Едарду.