Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
За знаком розпорядника бійці нахилили списи і вдарили коней острогами. На помості заволали стражники, підтримані нечисленними панами та паніями. Лицарі стрілися посередині двору, трощачи з гуркотом дерево та залізо. Білий і смугастий списи розлетілися на друзки майже в одну й ту саму мить. Гобер Рожвин похилився від удару, та якимсь чином віднайшов рівновагу. Розвернувши коней на протилежних кінцях поля, лицарі відкинули зламані списи та прийняли нові з рук зброєносців. Пан Горас Рожвин, близнюк пана Гобера, підбадьорив брата гучними вигуками.
Але у другій сутичці пан Мерин націлив вістря списа просто панові Гоберу в груди і вибив його з сідла так, що той важко й гучно гепнувся на землю. Пан Горас вилаявся і побіг, аби допомогти побитому братові вибратися з поля.
— Нікчема, — заявив король Джофрі.
— Пан Балон Лебедин, з Шолом-Каменя у Червоній Варті! — заголосив герольд. Глухий шолом пана Балона прикрашали білі крила, на щиті боролися білий та чорний лебеді. — Морос із дому Слинт, спадкоємець Яноса, князя гаренгольського!
— Подивіться лишень! Пнеться бидло у випанки! — загукав Джоф досить гучно, щоб його чула половина двору. Морос був мало того, що простий зброєносець, та ще й новоприйнятий у шляхетний стан; він ледве давав собі ради зі списом і щитом. Санса знала, що довгий спис — то зброя шляхетного лицаря, а Слинти походять з простих міщан. Перш ніж Джофрі жалував Яноса Слинта стольцем у Гаренголі та місцем у своїй раді, той був усього лише тисяцьким міської варти.
«Якби ж він звалився та осоромився», гірко подумала вона. «Якби ж пан Балон його вбив.» Коли Джофрі оголосив смертний вирок її батькові, саме Янос Слинт схопив за волосся відтяту голову князя Едарда і підняв її високо на спогляд королю та натовпові. А Санса тим часом плакала і кричала з розпачу.
На Моросі був чорний обладунок із золотим візерунчастим карбом, накинутий зверху чорно-золотою клітчастою киреєю. На щиті виблискував кривавий спис, якого батько молодика обрав за знак свого новоствореного шляхетного дому. Рушивши коня уперед, він відчайдушно, але невміло боровся з власним щитом, доки спис пана Балона не вдарив його просто у герба. Морос впустив списа, спробував утриматися і впав. Одна нога йому застрягла у стремені; наполоханий кінь потяг молодика до кінця поля, буцаючи його головою об землю. Джоф зневажливо затюгукав. Сансі зробилося недобре; вона спитала себе, чи не почули раптом боги її мстиву молитву. Та коли Мороса Слинта виплутали зі збруї, то з’ясували, що він хоч і скривавлений, але живий.
— Ми не того ворога тобі обрали, Томене, — мовив король до меншого брата. — Солом’яний лицар б’ється краще за оте казна-що.
Наступним виступив пан Горас Рожвин і впорався ліпше за свого брата-близнюка: скинув з сідла немолодого лицаря, який на чабраку свого коня мав срібних грифонів на смугастому лазурово-білому полі. Виглядав старий лицар препишно, та суперником виявився жалюгідним.
Джофрі закопилив губу.
— Якесь нікчемне видовисько.
— Я ж казав, — мовив Хорт. — Цап’яче буцання.
Король потроху знуджувався, і Санса почала непокоїтися. Вона опустила очі й вирішила мовчати, хай там що. Коли в Джофрі Баратеона псувався настрій, одне випадкове слово могло спричинити новий напад його люті.
— Лотор Брюн, охочекомонний латник у службі князя Баеліша! — загукав оповісник. — Пан Донтос Червоний, з дому Голярд!
Служивий латник — невеличкий чоловічок у побитій броні без жодних знаків — з’явився належним чином на західному кінці двору, але його суперник не озивався. Нарешті показався брунатний огир, вбраний у вихори вогненно-кармазинових шовків, та пана Донтоса на його спині не було. Лицар з’явився через мить, запинаючись і сиплячи прокльонами, вдягнений у панцира, шолома з пір’ям… і більше ні в що. Ноги він мав бліді та кощаві, а поки ганявся за конем, то відчайдушно теліпав туди-сюди цюцюркою. Глядачі ревли від сміху і гукали образи. Спіймавши коня за повід, пан Донтос спробував сісти верхи, але тварина спокійно стояти не бажала, а лицар був такий п’яний, що босою ногою не влучав у стремено.
Натовп уже котився долу від реготу… але король не сміявся. В очах Джофрі застиг той вираз, який Санса добре пам’ятала з Великого Септу Баелора — з того дня, коли він прорік смертний вирок князеві Едарду Старку. Нарешті пан Донтос Червоний кинув свої марні зусилля, всівся просто у пилюку і зняв шолома з пір’ям.