Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
«Чи це правда?», питала вона себе. «Невже боги такі жорстокі?» Тепер одним з ворогів Джофрі була її мати, а ще одним — брат Робб. Її батько був страчений за наказом короля. Чи не стануть Робб і паніматка наступними? Комета була червона, але ж Джофрі походить не тільки з Ланістерів, а ще й з Баратеонів, знаком яких є чорний олень на золотому тлі. Хіба не мусили боги надіслати Джофові золоту комету?
Санса зачинила віконниці й різко відвернулася від вікна.
— Ви сьогодні надзвичайно чарівні, вельможна панно, — мовив пан Арис.
— Дякую вам, пане лицарю.
Знаючи, що Джофрі вимагатиме її присутності на турнірі, влаштованому на його честь, Санса причепурила обличчя і обрала одяг особливо ретельно. Сукню блідого фіалкового шовку доповнювала сіточка для волосся з місячними каменями — подарунок Джофрі. Сукня мала довгі рукави, щоб ховати інші подаруночки від Джофрі — синці на руках. Коли йому сказали, що Робба проголосили Королем-на-Півночі, він неабияк розлютився і надіслав пана Бороса побити її.
— Отже, ходімо? — Пан Арис запропонував їй руку, і Санса покірно вийшла обіруч із ним з опочивальні. Якщо вже вона мусила мати при собі сторожового пса з Королегвардії, то хай краще його. Пан Борос мав запальний норов, пан Мерин — надто холодний; від моторошного погляду мертвих очей пана Мандона їй робилося недобре, а пан Престон поводився з нею, як з недоумкуватою дитиною. Натомість Арис Дубосерд був завжди чемний, розмовляв до неї тепло та приязно. Одного разу навіть заперечив, коли Джофрі наказав йому її побити. Ну, зрештою побив, але ж не так боляче, як пан Мерин або пан Борос, і хоча б намагався чинити якийсь опір там, де інші підкорялися без жодного сумніву… за винятком Хорта, якого, втім, Джофрі ніколи й не просив її карати. Та й навіщо, коли мав ще п’ятьох посіпак на свій вибір.
Пан Арис мав світло-брунатне волосся і доволі гоже обличчя, а в білому шовковому корзні, припнутому на плечі золотим листком, з крислатим дубом на грудях жупана, вигаптуваним блискучою золотою ниткою, аж сліпив очі сяючою розкішшю.
— Кого, на вашу думку, вшанують нині як переможця? — запитала Санса, поки сходила донизу під руку з лицарем.
— Мене, — з усмішкою відповів пан Арис. — Та на жаль, перемога не матиме того смаку. Забава буде мала й непоказна: стануть поля хіба що з чотири десятки воїнів, та й то разом зі зброєносцями і охочекомонними. Невелика честь — збивати з коней зелених хлопчаків.
«Не те що на минулому турнірі», згадала Санса. Король Роберт влаштував той турнір на честь її батька. З усієї держави з’їхалися змагатися на полі вельможні пани та уславлені звитяжці, а всеньке місто обернулося на глядачів. Вона пам’ятала ту розкіш: поле шатрів з лицарським щитом біля кожного розкинулося вздовж річки, довгі ряди шовкових прапорців тріпотять на вітрі, сонце блищить на вилощеній криці та визолочених острогах. Цілісінький день сурмили сурми і тупотіли копита, а надвечір розпочиналися бенкети й пісні. І доти, й потім вона не знала днів чарівніших. Але зараз Сансі здавалося, що ті спогади приходять з якогось геть іншого життя. Спершу помер Роберт Баратеон, потім її батька скарали на горло як зрадника на сходах Великого Септу Баелора. Держава мала трьох королів, за Тризубом шаленіла війна, місто переповнювали люди у розпачі. Не диво, що турнір на вшанування Джофа довелося вчиняти за товстими кам’яними мурами Червоного Дитинця.
— Як гадаєте, королева відвідає турнір? — Санса завжди почувалася спокійніше, коли поривання синочка знаходилися під наглядом його матінки.
— Навряд чи, панно. На жаль, вона має сидіти у раді. Там коїться щось нагальне. — Пан Арис стишив голос. — Князь Тайвин отаборився у Гаренголі замість вести військо на поміч місту, як наказувала королева. Їхня милість розлючені.
Лицар замовк, коли повз них закрокували ланістерівські стражники у кармазинових киреях та шоломах з левами. Хоча пан Арис і полюбляв пліткувати, але зайвих вух навколо себе не терпів.
Теслі звели поміст і бойовисько у зовнішньому замковому дворищі. Все це було якесь жалюгідно мале; втім, глядачі не заповнили й половини місць. Більшість їх складали стражники у золотих киреях міської варти або кармазинових дому Ланістер. Шляхетних панів та пань при дворі лишилася нікчемна купка. Князь Гиліс Росбі, посірілий лицем, кашляв у рожеву шовкову хустку. Пані Танда сиділа у оточенні двох дочок: тихої дурепи Лолиси і жовчної гостроязикої Фалиси. Чорний, мов ніч, Джалабар Ксого був вигнанець, який однак не мав куди подітися, а панна Ермесанда — мале дитя, що сиділо на колінах в годувальниці. Подейкували, що її скоро мали видати за одного з братів королеви у перших, аби Ланістери загребли собі її землі.